Розділ «Частина друга Конкурентна перевага»

Проблема з арабськими країнами була вирішена дуже швидко. Враховуючи їх безглузду релігію, було очевидно, що будь-яка сексуальна індустрія тут просто неможлива. Отже, туристи, які обиратимуть ці країни, мають задовольнитися сумнівними радощами пригод. Бодай як, але Жан-Ів вирішив продати найбільш збиткові клуби «Агадір», «Монастир» та «Джерба». Залишалось іще два клуби, які б можна було занести до каталогу «Нових пригод». У Маракеш туристи із задоволенням каталися б на верблюдах, а в Шарм-Ель-Шейху — споглядали за червоними рибками або їздили на екскурсію до Сінаю[61], до місця гарячої води, туди, де в Мойсея «зірвало дах», за висловлюванням одного єгиптянина, якого я зустрів три роки тому під час екскурсії фелюгою до Долини Королів. «Атож! — відверто кип’ятився він. — Саме тут можна побачити вражаючу кількість гальки… Легко повіриш у існування єдиного Бога!..» Здавалося, ця розумна та часто-густо кумедна людина якось по-особливому уподобала мене, бо я був один француз у групі, а він з невідомих культурних та сентиментальних причин захоплювався, щоправда теоретично, Францією. Постійно розмовляючи зі мною, він буквально врятував мою відпустку. Завжди бездоганно одягнений, років п’ятдесяти, засмаглий з невеликими вусиками… Біохімік за фахом, він емігрував до Англії одразу після завершення свого навчання і добився там шаленого успіху в галузі генної інженерії. Час від часу приїжджаючи до своєї рідної країни, щодо якої він зберіг особливе почуття прихильності, він, проте, не завжди міг знайти цензурні слова, щоб виразити своє ставлення до ісламу. Єгиптяни — не араби, понад усе він хотів переконати мене в цьому. «Коли я думаю, що саме в Єгипті було винайдене майже усе!.. — пристрасно мовив він, широким жестом вказуючи в бік долини Нілу. — Архітектуру, астрономію, математику, сільське господарство, медицину… Все! (Звісно, він трохи перебільшував, але ж він походив зі східної держави, тож намагався швидко переконати мене.) А після появи ісламу — нічого! Інтелектуальна порожнеча, абсолютний вакуум. Ми перетворилися на країну вошивих жебраків. Прошаки, повні вошей — ось хто ми. Покидьки, покидьки суспільства!.. (Він гнівно відмахнувся від кількох хлопчиків, які з’явилися казна-звідки канючити монетку.) Ви повинні пам’ятати, дорогий мсьє (він добре говорив п’ятьма іноземними мовами: французькою, німецькою, англійською, іспанською та російською), що іслам народився посеред самої пустелі, серед скорпіонів, верблюдів та всіляких хижаків. Знаєте, як я називаю мусульман? Нікчемами Сахари. Тільки на таку назву вони і заслуговують. Чи вірите ви, що іслам міг народитись у такій чудовій місцевості? (Він знову жваво обвів рукою долину Нілу.) Ні, мсьє. Іслам міг народитися тільки в тупій пустелі, серед немитих бедуїнів, у яких немає інших справ, ніж — пробачте мені — содоміти своїх верблюдів. Чим більше релігія наближається до монотеїзму, добре поміркуйте над цим, дорогий мсьє, тим більше вона стає нелюдською і жорстокою, а іслам найзавзятіше порівняно з іншими релігіями насаджує монотеїзм. Із самого початку він відзначається безперервними загарбницькими війнами, кровопролиттям та різаниною. Доки існує іслам, ніколи у світі не настане згода і злагода, а розум і талант будуть зайвими на мусульманській землі. Якщо у світі є математики, поети чи вчені-араби, то це тому, що вони поступилися своєю вірою. Навіть при простому читанні Корану не можна не помітити вражаюче обтяжливої атмосфери тавтології, характерної для всього твору: «Немає іншого Бога, аніж сам Бог» і т.ін. Погодьтеся, недалеко можна просунутись із таким підходом. Глави про монотеїзм — це зовсім не спроба абстрагуватись, як це інколи дехто намагається подати, а тільки початок шляху загальної отупілості. Зауважте, католицизм — дуже тонка релігія, яку я поважаю, чітко визначила, що найбільше відповідає людській природі. Вона швидко відійшла від ідей монотеїзму, які нав’язувала їй первинна доктрина. Завдяки догматам про Святу Трійцю, культ Діви Марії та святих, визнання ролі сил Пекла і цілий сонм янголів католицизм поступово створив справжню політеїстичну релігію. Тільки за таких умов він спромігся створити на землі незлічені духовні та мистецькі багатства. Єдиний Бог! Абсурд! Нелюдяний і вбивчий абсурд!.. Кам’яний Бог, дорогий мсьє, ревнивий Бог, що кровоточить, який ніколи не повинен був переступати межі Сінаю. Коли розмірковуєш про нашу єгипетську релігію, розумієш, наскільки ж вона була глибшою, розумнішою та людяною… А наші жінки! Які ж у нас були гарні жінки! Згадайте Клеопатру, яка зачарувала великого Цезаря. Подивіться, що сьогодні від цього залишилось… (він навмання вказав на двох жінок, які повільно пройшли перед нами, несучи важкі валізи з товарами). Одна суцільна маса. Велика маса безформного жиру, який ховається під ганчір’ям. Щойно жінки виходять заміж, як починають думати тільки про їжу. Вони жеруть, жеруть, жеруть!.. (Його обличчя перекривилося у неймовірній експресивній гримасі а-ля Де Фюнес.) Ні, повірте, дорогий мсьє, пустеля народжує лише ненормальних бовдурів та кретинів. Чи можете ви назвати сьогодні представника вашої західної культури, яку я дуже ціную й поважаю, якого б вабила пустеля? Тільки педерастів, авантюристів та покидьків. Полковника Лоуренса?[62] Це ж смішно! Гомосексуаліст, декадент, патетичний позер. Вашого огидного Анрі де Монфреда,[63] готового до будь-яких поступок перед совістю, безсовісного афериста і торгівця? Ні, не таких, а людей великих, справді знаних та шляхетних, щедрих та здорових. Тих, кого непокоїть прогрес людства і його звеличування».

— Гаразд, пригода у Єгипті… — похмуро підсумував Жан-Ів. Він, вибачився за те, що перебив мою цікаву розповідь, але слід було ще вирішити питання щодо Кенії. Складний випадок. — Мені так кортить включити її до каталогу «Пригод»… — сказав він, переглянувши знімки.

— Шкода… — зітхнула Валері. — У Кенії дуже вродливі жінки.

— Звідки ти це знаєш?

— Ну, не тільки в Кенії, взагалі в Африці.

— Так, але жінки є повсюди. У Кенії крім них є принаймні носороги, зебри, гну, слони та буйволи. Пропоную включити до «Афродіти» Сенегал та Берег Слонової Кістки — Кот-д’Івуар, а Кенію залишити у каталогу «Пригод». Крім того, це колишня англійська колонія, і цей факт не сприятиме створенню еротичного іміджу, а із точки зору пригод вона підійде щонайкраще.

— Від івуарок добре пахне… — мрійливо зауважив я.

— Що ти хочеш цим сказати?

— Він них пахне сексом.

— Невже? — Він машинально покусував олівець. — З цього може вийти непогана реклама. «Берег Слонової Кістки — Берег ароматів» або щось подібне. Із зображенням трохи розпатланої спітнілої дівчини в набедреній пов’язці. Треба записати.

— «Та голі раби, просочені запахами…» Фраза Бодлера, розміщена десь у громадському місці.

— Не піде.

— Знаю.

З іншими країнами було менше проблем. «З африканцями взагалі майже ніколи їх не буває, — зауважив Жан-Ів. — Вони можуть кохатися навіть безкоштовно, включаючи товстух. У клубах лише треба одягати презервативи — і все; тільки тут вони можуть трохи попручатися». Він двічі підкреслив у себе у блокноті «ПЕРЕДБАЧИТИ НЕОБХІДНУ КІЛЬКІСТЬ ПРЕЗЕРВАТИВІВ».

Питання з Тенерифе забрало у нас ще менше часу. Фінансові результати тут не були визначними, але Жан-Ів вважав його стратегічним напрямком на англосаксонському ринку. Можна було легко поєднати посередні пригоди, сходження на пік Тейде та екскурсію на глісері до Лансароте. Готельна інфраструктура була доволі розвиненою.

Ми зупинилися на двох клубах, які мали скласти основні козирі туру: від Бока Чіка до Сан-Домінго, від Гардавалаки  до Куби. «Можна поставити в номерах величезні ліжка…» — запропонувала Валері. — «Згоден», — відразу ж відповів Жан-Ів. — «Приватні джакузі в номерах-сьют», — мовив я. — «Ні, — відрізав він, — ми маємо залишатися в середньому класі сервісного обслуговування». Все пішло як слід, впевнено й без затримок і відхилень. Залишалося лише зустрітися з керівниками клубів, щоб узгодити тарифи на місцевих повій.

Ми зробили невелику перерву, щоб пообідати. Саме в цю мить десь за кілометр від нас двоє підлітків з містечка Куртільєр бейсбольними битками розбивали голову шістдесятирічному старому. На столику біля входу в їдальню я взяв порцію скумбрії в білому вині.

— Ви запланували Таїланд? — поцікавився я.

— Так, ми будуємо готель у Крабі — новий модний напрямок після Пхукету. Можна прискорити роботи, щоб встигнути до першого січня. Непогана дата для урочистого престижного відкриття об’єкта.

Протягом усієї другої половину дня ми розробляли принципи клубів «Афродіта». Передусім, звісно, треба дозволити вхід місцевим повіям. Про створення структури, яка б опікувалась малими дітьми, не могло бути й мови. Краще просто заборонити підліткам до шістнадцяти років селитися в клубах. Геніальну ідею запропонувала Валері: слід вказати в каталогах базові тарифи за користування одномісним номером і надавати десятипроцентні знижки на двомісні номери, тобто змінити звичну форму представлення тарифів. Здається, я запропонував проводити політику gay friendly і поширювати чутки про те, що двадцять відсотків відвідувачів клубів — гомосексуалісти. Цього повинно вистачити для того, щоб приохотити їх до клубів і встановити атмосферу сексі, а це те, на що вони очікують. Вибір слогану для рекламної кампанії забрав у нас більше часу. Жан-Ів знайшов простий та ефективний варіант: «Відпочинок — щоб вибухнути». Але зрештою ці змагання виграв я зі слоганом «Ельдорадо — Афродіта: бо ми маємо право на розваги». «Після вторгнення НАТО до Косова поняття «право» знову стало виграшним, — кисло-солодким тоном пояснив мені Жан-Ів, але насправді він говорив цілком серйозно, прочитавши нещодавно статтю на цю тему в журналі «Стратежі». Всі інші рекламні кампанії, обігруючи тему прав людини, мали шалений успіх: право на нові відкриття, право на перевагу… «Право на розваги, — з кислою міною підбив підсумок Жан-Ів, — це щось новеньке». Ми трохи втомилися. Він висадив нас біля «2 х2» і поїхав додому. Був спокійний суботній вечір, людей у клубі було чимало. Ми познайомились з симпатичною чорношкірою парою: вона — медсестра, він — джазовий барабанщик. У нього непогано йшли справи, він регулярно випускав власні диски. Проте, слід зазначити, що він дуже багато, можна сказати постійно, працював, удосконалюючи свою техніку. «Тут немає ніякої таємниці…, — несумно зауважив я, але несподівано він погодився зі мною. Сам того не розуміючи, я влучив у яблучко. «Таємниця полягає в тому, що немає ніякої таємниці», — переконано повторив він мені. Ми допили коктейль і разом піднялися до своїх номерів. Він запропонував Валері спробувати секс відразу з двома. Вона погодилась, тільки я мав увійти в неї ззаду, бо це вимагало обережності, а я вже звик до цього. Жером погодився і простягся на ліжку. Ніколь — його дружина, почала погладжувати і м’яти його член, щоб викликати ерекцію, після чого він натяг презерватив. Я задрав Валері спідницю, під якою не було білизни. Вона активно взялася за член Жерома, а потім вляглася на ньому. Я розсунув її сідниці, трохи змастив їх, і почав поступово проникати в неї. Коли голівка члена повністю була всередині неї, я відчув, як скоротилися її ректальні м’язи. Я враз здерев’янів, глибоко зітхнув і ледь не кінчив. Кілька секунд по тому я увійшов ще глибше. Коли мій член уже наполовину був усередині, вона почала рухатися взад-вперед, її лобок терся об Жерома. Мені більше нічого не треба було робити; Валері почала тихо стогнати, її сідниці відкривались для мене, і я повністю входив у неї, немов сковзав по похилій поверхні. Вона кінчила на диво швидко і якусь мить не ворушилась, виснажена та щаслива. Пізніше вона пояснила мені, що це було не так інтенсивно, але коли все йде добре, настає мить, коли обидва почуття зливаються і стає дуже тепло та затишно. Таким відчуттям неможливо опиратися.