Розділ «Частина друга Конкурентна перевага»

— Я б запропонувала кандидатуру Нуреддіна. В нього неймовірний талант. Крім того, він уже працював над кількома різними проектами.

— Так, він кращий за інших. Але мені здається, що він надто вже кваліфікований для цієї посади. Я не можу уявити собі його в цьому відділі. Скоріше на якійсь іншій, більш престижній претензійній посаді. Тут він нудьгуватиме і надовго не залишиться. Треба шукати десь посередині. Крім того, він араб. Це може спричинити виникнення проблем. Щоб привернути клієнтів, слід багато говорити про сталі кліше щодо арабських країн: гостинність, м’ятний чай, шумні свята, бедуїни… Я помітив, що й самі французькі араби не дуже люблять про це говорити. Відверто кажучи, вони не дуже вітають арабські країни.

— Расова дискримінація при наймі на роботу, — глузливо мовила Валері.

— Це ж нісенітниця! — Жан-Ів помітно розпалився. Після повернення з відпустки він дійсно став надто нервовим. Почуття гумору у нього почало притуплятись. — Усі так роблять! — голосно мовив він. — Походження людини — невід’ємна частина її особистості. Певна річ, це необхідно враховувати. Наприклад, я без вагань узяв би на роботу, з метою для переговорів з місцевими партнерами, іммігранта з Тунісу чи Марокко, навіть якщо б він приїхав до Франції значно пізніше за Нуреддіна. Вони водночас належать до двох різних світів, що робить їх дуже сильними. Співбесідник завжди купується на це. До того ж складається враження, що це люди, які досягли успіхів у Франції, тому вони відразу викликають повагу і справляють враження, що їх не можна обдурити. З тих, кого я зустрічав, найкраще вели переговори саме люди подвійного походження. На цю посаду я б узяв Брижіт.

— Датчанку?

— Так. Вона теж віртуозна у складанні графіків та діаграм. Крім того, дівчина антирасистка — здається, вона живе з ямайцем, не надто розумна і її збуджує все екзотичне. Планів щодо дітей у неї поки що немає. Отже, гадаю, вона — саме те, що нам треба.

«Схоже у нього була ще якась причина», — подумала Валері через кілька днів, помітивши, як Брижіт поклала руку на плече Жан-Іва. «Так, твоя правда… — за кавою підтвердив він її підозри. — Мої особисті справи погіршуються, тепер я вдався до сексуального домагання… Та й то було всього два-три рази. І в неї вже є хлопець». Валері швидко глянула на нього і зауважила подумки, що йому слід було б підстригтися. Зараз Жан-Ів дуже збайдужів до себе. «Я тобі нічим не дорікаю», — сказала вона. З точки зору інтелекту, то він у Жан-Іва залишався на висоті, він умів дуже грамотно оцінювати ситуацію та людей, передбачати події, в нього було добре розвинуте відчуття фінансових ігор; але він дедалі більше ставав схожий на глибоко нещасну людину, яка пливе за течією.

Почали надходити перші результати опитувань; кількість людей, які повторно скористувалися послугами компанії, зросла завдяки проведенню лотереї, п’ятдесят переможців якої отримали тиждень безкоштовного відпочинку. На перший погляд, причини непопулярності «стандартної формули» «Ельдорадо» визначити було важко. Клієнти були задоволені проживанням й місцевістю, харчуванням і спортивними та культурними заходами, разом з тим на повторний тур їх поверталось дедалі менше.

Випадково Валері натрапила на статтю у тижневику «Туризм Ебдо», у якій були проаналізовані нові вимоги та сподівання клієнтів. Автор посилався на модель Холбрука й Хіршмана, яка базувалась на тих почуттях, яких зазнає споживач, зіткнувшись з тим чи іншим продуктом або послугою. Але взагалі у статті не було нічого цікавого і невідомого. Нові споживачі видавались авторові непередбачуваними, з більш вибагливими смаками, більш освіченими… Вони більше переймалися гуманістичними проблемами, споживали вже не для того, щоб кимось «здаватись», а щоб насправді «бути» такими; їхній девіз: більше щирості. Такі люди харчувались з огляду на калорії, уважніше стежили за своїм здоров’ям; від людей вони трималися осторонь, їх непокоїло майбутнє; вони вимагали права на невірність просто заради цікавості й бажання урізноманітнити своє життя. Перевага надавалась усьому усталеному, постійному та довготривалому. Крім того, висувались також етичні вимоги: більше солідарності… Все це Валері читала сотні разів. Соціологи, психологи з людської поведінки повторювали одне й те ж із статті в статтю, з одного видання в інше. Втім, все це вони з Жан-Івом враховували. Селища «Ельдорадо» будувались із традиційних матеріалів відповідно до архітектурних традицій кожної окремої країни. Меню на самообслуговування пропонувалось урівноважене. У ньому була безліч сирих овочів та фруктів, а також критська дієта. Пропонувалися заняття йогою, софрологією,[53] курси тай-чі-чуань.[54] «Орор» підписав хартію за етичний туризм і регулярно перераховував гроші до всесвітнього фонду охорони тварин. Але всього цього здавалося замало, щоб зупинити стрімке падіння.

— Мені здається, що люди просто брешуть, — висловив свою думку Жан-Ів, вдруге перечитавши доповідь за результатами опитування. — Вони стверджують, що задоволені, завжди підкреслюють «Добре», але насправді нудьгують протягом усього туру, водночас відчуваючи себе надто винними, щоб зізнатись у цьому. Я розпродам усі клуби, які не зможуть пристосуватися до формули «Нові відкриття», і впроваджу пакет активного відпочинку: додам поїздки на джипах, прогулянки на повітряній кулі, пікніки в пустелі, вихід у море на бутрі[55], підводне плавання, рафтинг[56] і таке інше…

— Ми не одні в цій ніші.

— Так… На жаль, не одні… — у відчаї підтвердив він.

— Варто спробувати провести десь із тиждень у клубі інкогніто, просто так, без конкретної мети, щоб відчути атмосферу.

— Еге ж… — Жан-Ів підвівся у своєму кріслі, взяв стос роздруківки. — Треба поїхати туди, де найгірші результати. — Він швидко зашелестів сторінками. — «Джерга та Монастир» — просто якийсь жах, катастрофа. Проте, гадаю, ми дамо спокій Тунісу. Там усе надто щільно забудовано, конкуренти готові знизити ціни до неймовірно низького рівня. Враховуючи наш стан на цьому ринку, ми ніколи не зможемо наздогнати їх.

— У тебе є пропозиції щодо купівлі?

— На диво, так. «Некерманн» хоче захопити ринок колишніх східних країн: Чехословаччину, Угорщину, Польщу… дуже дешевий продукт. А ось Коста-Брава — вже дуже розкручене містечко. Крім того, його цікавить наш клуб «Агадір». Конкуренти пропонують розумну ціну. Схоже, я віддам його: якщо не брати до уваги південь Марокко, «Агадір» ніяк не зможе вийти з кризи. Мені здається, люди завжди волітимуть до Маракешу.

— Але ж у Маракеші немає нічого цікавого. Повний застій.

— Знаю… І що цікаво, справи в Шарм-Ель-Шейху йдуть не дуже добре. Втім, у нього є й свої козирі: найкрасивіше у світі коралове дно, прогулянки в пустелю Сінаї…

— Так, але ж це в Єгипті.

— То й що?