Розділ «Частина друга Конкурентна перевага»

— Мені здається, люди ще не забули стрілянину в Луксорі в 1997 році. П’ятдесят вісім осіб загинуло. Щоб продати Шарм-Ель-Шейх, варто зняти з нього табличку «Єгипет».

— І що ти хочеш повісити замість неї?

— Не знаю, «Червоне море», наприклад.

— Гаразд, хай буде «Червоне море», якщо хочеш, — він зробив якусь помітку і почав гортати сторінки. — Африка зараз добре продається… Цікаво, Куба здає позиції. Хоча, кубинська музика і все латиноамериканське нині в моді. Наприклад, Сан-Домінго ніколи не залишалося без клієнтів. — Він заглянув в опис кубинського курорту. — «Готель «Гардалавака» збудований недавно. Його пропонують за ринковою ціною. Не надто спортивний або сімейний. «Під нестримні ритми сальси скуштуйте магію кубинських ночей…» Фінансові результати знизились на п’ятнадцять відсотків. Здається, варто поїхати оглянути все на місці: або туди, або в Єгипет.

— Поїдемо, куди хочеш, Жан-Іве, — покірно відповіла вона. — Принаймні тобі піде на користь поїздка будь-куди без твоєї дружини.

Вкотре до Парижа прийшов серпень. Дні стали спекотними, навіть задушливими. Але гарна погода не затрималась надовго. Через день-два пронісся ураган, і в атмосфері враз посвіжішало. Потім сонце повернулося, шкала термометра і рівень забруднення знову поповзли вгору. Я цікавився примхами погоди лише поверхово. Після зустрічі з Валері я більше не ходив до піп-шоу; крім того, вже кілька років тому я відмовився від вуличних пригод. Париж для мене ніколи не був святом, та я й не бачив жодного сенсу робити його таким. Десь років десять-п’ятнадцять тому, коли я тільки починав працювати в Міністерстві культури, я часто відвідував модні бари та нічні клуби. Про них у мене залишились спогади легкої, але постійної тривоги. Мені важко було почати розмову, з кимось заприятелювати, та й танцювати я теж не вмів. Тоді я почав випивати. Алкоголь ніколи мене не розчаровував, він завжди приходив на допомогу. Після десяти чарок джину з тоніком я іноді, щоправда дуже рідко — всього чотири або п’ять разів, міг навіть спромогтися на енергію та слова, щоб переконати жінку розділити зі мною ліжко. Втім, кінцевий результат зазвичай розчаровував. Я був не в змозі кінчити й засинав уже через кілька хвилин. Пізніше я відкрив для себе «Віагру». Щоправда, алкоголь заважав ефективній дії препарату, але, посиливши дози, можна було дечого досягти. У будь-якому разі, гра була не варта того. До Валері жодна дівчина, з якою я контактував, і не могла навіть наблизитись до тайських повій. Можливо, лише в юності з моїми ровесницями, дівчатами шістнадцяти-сімнадцяти років, я відчував щось подібне. Але в культурному середовищі, де я товкся, це була справжня катастрофа. Усіх цих дівчат взагалі не цікавив секс — інтерес становив тільки процес зваблювання. І не простого зваблювання, а елітного, вигадливого, огидного, зовсім не еротичного. В ліжку вони були абсолютно ні на що не здатні. Тому слід було фантазувати, вигадувати якісь нудні кітчеві сценарії, від однієї лише думки про які мене нудило. Так, звісно, вони любили поговорити про секс, це навіть було їх єдиною темою розмов, але в них не було по-справжньому чуттєвої невинності. Чоловіки були не кращі: це, мабуть, цілком по-французьки — при щонайменшій нагоді говорити про секс, але ніколи нічого не робити. Все це починало серйозно на мене тиснути.

У житті все може трапитись. Так найчастіше — нічого не трапляється. Проте цього разу в моєму житті трапилось щось важливе: я знайшов коханку, і вона робила мене щасливим. Наш з нею серпень був дуже спокійний. Еспітальє, Леген і взагалі всі керівники «Орор» поїхали у відпустку. Валері та Жан-Ів вирішили відкласти прийняття важливих рішень на початок вересня, коли вони мали повернутись із поїздки на Кубу. Це був такий собі перепочинок Жан-Ів почувався вже трохи краще. «Він нарешті наважився скористатися послугами повій, — пояснила мені Валері. — Давно пора. Тепер він менше п’є і став більш урівноважений».

— Проте, наскільки я пам’ятаю, повії — це не так уже й страшно.

— Так, але тут інша річ. Ці дівчата працюють через Інтернет. Вони дуже молоді, часто студентки. У них небагато клієнтів, вони самі їх вибирають і роблять це не тільки заради грошей. То ж він висловився, що це не так уже й погано. Якщо хочеш, колись і ми можемо спробувати. Гарна бісексуалка для нас двох. Я чула, що чоловіки від цього просто в захваті, та і я полюбляю дівчат».

Того літа ми цього не зробили, проте сам факт, що Валері запропонувала мені таке, приводив мене у захват. Мені пощастило. Вона вміла викликати в чоловіка постійне бажання, звісно, не завжди до нестями палке, це просто неможливо, але вона знала, як підтримувати його на певному рівні, достатньому для того, щоб час від часу кохатись, розуміючи, що все це колись скінчиться. Відверто кажучи, пізнати такі речі дуже легко, в цьому немає ніякої таємниці, але Валері вміла користуватись своїм знанням і теж отримувала від цього насолоду. Їй подобалось бачити, як у моєму погляді зростає бажання. Часто в ресторані, повернувшись з туалету, вона клала на стіл трусики, які тільки-но зняла. Їй подобалось провести рукою між моїх ніг, щоб відчути мою ерекцію. Іноді вона розстібувала мені ширінку і починала робити мінет прямо під столом. Вранці теж, коли вона, торкаючись найінтимніших місць, збуджувала мене, а перед тим як взяти мій член у рот випивала чашку кави, я відчував запаморочливу хвилю вдячності й ніжності. Вона вміла вчасно зупинитись, годинами тримати мене в напрузі, на межі. Я жив немов у світі гри — ніжної еротичної гри; єдиної гри, яка залишається для дорослих. Я летів крізь всесвіт легких бажань і безмежні миті задоволень.

7

Наприкінці серпня мені зателефонував агент з нерухомості з Шербурга. Він повідомив, що знайшов покупця на будинок мого батька. Хлопець хотів трохи скинути ціну, але пропонував заплатити готівкою. Я відразу ж погодився. Отже, незабаром я отримаю трохи більше мільйона франків. Тоді саме я працював над пересувною виставкою. Під час її проведення організатори планували порозкидати колоди карт по мозаїчному настилу, на деяких з квадратів якого були викарбувані імена видатних людей з історії людства, таких як Дюрер, Ейнштейн та Мікеланджело, а зверху посадити жаб. Основне джерело витрат мало бути призначене для придбання гральних карт, бо їх необхідно було досить часто замінювати. Крім того, час від часу треба було міняти жаб. Автор висловив побажання, принаймні для першої виставки в Парижі, придбати колоду карт таро; для проведення виставок у провінції він був згоден задовольнитися звичайними картами. Десь на початку вересня я запланував поїхати на тиждень на Кубу разом з Валері та Жан-Івом. Я хотів сам оплатити свою поїздку, але Валері переконала мене, що вона домовиться з компанією.

— Я вам не заважатиму в роботі — пообіцяв я.

— Знаєш, ми не будемо по-справжньому працювати, а відпочинемо, як звичайні туристи. Ми майже нічого не будемо робити, але найважливіше те, що ми просто намагатимемось визначити коло проблем стосовно того, чого саме бракує клубові, чому наші клієнти повертаються незадоволені своїм відпочинком. Ти нам у жодному разі не заважатимеш, навпаки, можеш стати у пригоді.

Отже, у п’ятницю п’ятого вересня опівдні ми вилетіли до Сантьяго. Жан-Ів не зміг відмовитися від свого портативного комп’ютера, але в цілому у своїй світло-блакитній тенісці він виглядав дуже спокійним, готовим до відпочинку. Щойно ми піднялись у повітря, як Валері поклала свою руку мені на коліна, розслабилась і заплющила очі. «Я не хвилююсь, щось придумаємо», — сказала вона мені перед вильотом.

Від аеропорту до готелю ми їхали дві з половиною години. «Перше негативне враження — зауважила Валері. — Треба з’ясувати, чи є прямий рейс на Ольгін». В автобусі перед нами сиділи дві жінки років по шістдесят із синьо-сірим перманентом і весело базікали про особливості місцевого пейзажу: чоловіків, які рубали цукрову тростину, грифів, які літали над преріями, двох биків, які повертались до свого стійла… Здавалось, їх цікавило геть усе. На вигляд вони були худорляві й рішучі. Я подумав, що вони, певно, були важкими клієнтами. І справді, тоді, коли всім роздавали ключі від номерів, балакуха завзято наполягала, щоб їй дали сусідню кімнату з любителькою побазікати. Такий конфлікт взагалі не був передбачений. Адміністратор нічого не міг зрозуміти. Довелося втрутитися керівникові сервісного обслуговування курортного містечка. Це був молодик років тридцяти, з головою, яка трохи нагадувала баранячу, і вольовими рисами обличчя з глибокими зморшками, які прикрашали його низьке чоло; він був дуже схожий на Нагі. «Спокійно, гаразд, — промовив він, вислухавши суть проблеми, — спокійно, гаразд, дамочко. Сьогодні це неможливо, але завтра у нас день від'їзду, ми замінимо вам кімнату».

Носій провів нас до бунгало з видом на пляж, увімкнув кондиціонер і вийшов із доларом чайових. «Ось, — сказала Валері, сідаючи на ліжко. — Їжу пропонують тут у вигляді шведського столу. У цю формулу входить усе, включаючи закуски та напої. Дискотека починається о 23-й годині. При бажанні — масаж та освітлені нічні тенісні корти». Мета кожної туристичної агенції — на певний період і за невелику плату зробити людей безтурботними і щасливими. Це завдання може видатись водночас як легким, так і неможливим, виходячи з того, що є різні типи людей, послуг, які пропонуються, та інші чинники. Валері стягла штани і скинула блузку. Я простягнувся на другому ліжку. Джерело постійного задоволення — сексуальні органи — існують, вони завжди готові. Бог послав нам нещастя та випробування, ми перетворились на жорстоких і нікчемних подорожніх, але він передбачив натомість таку невеличку компенсацію. Коли б ми час від часу не займалися сексом, то з чого складалося б наше життя? Безглузда боротьба із закостенінням м’язів та карієсом. Усі ці процеси постійно поглиблюються — колаген[57], фібри якого твердішають, скупчення мікробів у яснах. Валері присіла наді мною і розсунула ноги. На ній були тонкі трусики-танга в лілових мереживах. Я відсунув смужку тканини і почав пестити її губи. Валері ж розстібнула мої штани і взяла мій орган у руки. Помалу, не поспішаючи, вона почала робити масаж. Я підклав під голову подушку, щоб мій рот знаходився під її піхвою. В цей момент я помітив прибиральницю, яка змітала пісок з тераси. Штори були розсунуті, скляні двері навстіж відчинені. Зустрівшись зі мною поглядом, дівчина голосно розсміялась. Валері випросталася, кивком підізвала її до себе. В нерішучості дівчина залишалась стояти на місці, спираючись на свою мітлу. Валері встала, підійшла до неї і подала руку. Щойно дівчина увійшла, Валері почала розстібувати ґудзики на її халаті, під яким зовсім не було білизни, окрім білих бавовняних трусиків. Їй мало бути років двадцять, тіло в неї було темне, майже чорне. У неї були пружні невеликі груди і круглі сідниці. Валері запнула фіранки. Я теж підвівся. Дівчину звали Маргаритою. Валері взяла її руку і поклала на мій член. Вона знову розсміялась, але потім почала відсмоктувати мене. Валері швидко зняла бюстгальтер та трусики, лягла на ліжко і почала пестити мене. Маргарита ще трохи повагалась, зняла з себе трусики, а потім сіла проміж ніг Валері. Спочатку вона довго дивилась на її піхву, пестячи її рукою, але згодом наблизилась обличчям до неї і почала її лизати. Валері поклала одну руку на голову Маргариті, щоб керувати нею, а другою продовжувала масувати мене. Я відчув, що зараз кінчу, і пішов узяти у несесері презерватив. Я був настільки збуджений, що не зміг відразу знайти його, а потім надіти. Я перебував немов у тумані. Сідниці негритянки рухались у такт з її рухами до піхви Валері. Я увійшов у неї відразу, вона відкрилась для мене, наче стиглий плід. Тихо застогнавши, вона прилинула до мене. Я почав швидко рухатись взад-вперед у ній. Хвилі насолоди пронизували мене. Стемніло, у кімнаті вже майже нічого не було видно. Наче здалека, з іншого світу я почув наростаючі хрипи Валері. Я розсунув сідниці Маргарити, мої рухи ставали все сильнішими, я вже не намагався втримувати себе. Коли Валері в нестямі голосно закричала, я теж кінчив. Протягом однієї-двох секунд мені здавалось, що я звільняюсь від величезної ноші, немов лечу в повітрі. Потім відчуття земного тяжіння повернулося до мене, я враз відчув неймовірну втому і, знесилений, упав на ліжко безпосередньо їм обом на руки.

Решту я пам’ятаю неясно. Маргарита вдягалась, а Валері копирсалась у сумочці, щоб їй щось дати. Біля дверей вони поцілувались. Надворі була вже ніч. «Я дала їй сорок доларів, — промовила Валері, влаштовуючись біля мене. — Саме стільки платять мандрівники з Заходу. Для неї це місячна зарплатня». Вона увімкнула нічник. Повз бунгало проходили люди, залишаючи на якусь мить свої силуети на фіранках. Було чути їх голоси. Я поклав руку їй на плече.

— Це було чудово… — зачаровано мовив я. — Справді.

— Так, вона дуже чуттєва дівчина. Мені теж сподобалось. Вона дуже добре мене пестила.