Розділ «КНИГА ПЕРША»

Запобіжниковий першого класу Сплін поплескав рукою по кільцю.

— Кожен запобіжник має отаке червоне кільце, яке називається залобіжниковим поясом і має червоний колір. Коли запобіжник перегорає, пояс стає чорний. Не думаю, що ви запам’ятаєте це одразу, але це у ваших підручниках, а ви знатимете їх напам’ять ще до того, як я вирішу, що ви чогось навчились, або начувайтесь. Тепер я вам покажу, що треба робити, коли перегорає запобіжник. Тембо, цей запобіжник перегорів! Давай!

— Ух! — крикнув Тембо, стрибнув до запобіжника і обхопив його обома руками. -Ух! — знову вихопилося в нього, коли він вирвав його із затискача, і ще одне “Ух!”, коли опускав у люк.

Тоді, й далі ухаючи, він дістав новий запобіжник із стелажа і втиснув його на місце, а потім, востаннє ухнувши, став струнко.

— Так це робиться — по розділах, як і належить солдатові і як ви будете це робити, або начувайтеся.

Залунало глухе гудіння, що нагадувало звук відрижки.

— Це сигнал на обід, тому я зроблю перерву, а ви, поки їстимете, поміркуйте над тим, що вам належить вивчити. Розійтись!

Інші піхотинці вже поспішали по коридору, і вони рушили слідом за ними у корабельне черево.

— Гей, як ви гадаєте, нас тут годуватимуть краще, ніж у таборі? — спитав Трудяга, збуджено облизуючи губи.

— Просто неможливо, щоб іжа була гіршою, — мовив Білл, і вони стали у чергу, яка вела до дверей з написом “Об’єднана їдальня № 2”. — Будь-яка зміна на краще. Врешті, хіба ми тепер не у бойовій готовності? Ми повинні йти у бій здорові — так записано в статуті.

Черга посувалася вперед нестерпно повільно, але приблизно через годину вони стояли перед дверима. За ними був утомлений нарядчик у засмальцьованій, вкритій мильними плямами робі: він подав Біллові жовту пластикову чашку зі стелажа. Білл пройшов далі й опинився перед голою стіною, з якої стирчав кран без вентиля. Товстий кухар у великому білому кухарському ковпаку і брудній майці стояв біля крана і махав йому ополоником.

— Підходь, підходь, ти що, ніколи раніше не їв? Чашку під кран, особистий жетон в отвір, натискай!

Білл поставив чашку, як йому сказано, і побачив вузьку щілину в металевій стіні якраз на рівні очей. Його особисті жетони висіли на шиї, і він заштовхнув один у проріз. Щось задзижчало, і з крана потекла тонесенька цівка жовтої рідини, наповнивши чашку до половини.

— Наступний! — вигукнув кухар і відштовхнув Білла, щоб звільнити місце для Трудяги.

— Що це? — спитав Білл, втупившись у чашку.

— Що це! Що це! — розлютився кухар, багровіючи. — Це — твій обід, йолопе! Це — абсолютно хімічно чиста вода, у якій розчинено 18 амінокислот, 16 вітамінів, 11 мінеральних солей, ефір жирної кислоти і глюкоза. Чого ж іще ти чекав?

— Обід?… — ще на щось сподіваючись, мовив Білл, і все попливло у нього перед очима” коли ополоник із силою опустився йому на голову. — Можна те саме, але без ефіру жирної кислоти? — у надії спитав він, але його виштовхнули у коридор, де до нього приєднався Трудяга.

— Гей, — мовив Трудяга. — Тут є всі харчові елементи, необхідні для підтримання життя. Хіба не диво?

Білл відсьорбнув зі своєї чашки і гірко зітхнув.

— Дивись, — сказав Тембо, і, коли Білл обернувся, на коридорній перегородці з’явилося спроектоване зображення. На ньому була туманна твердь, в якій крихітні постаті їздили на хмарах. — Пекло жде тебе, хлопче, якщо не врятуєшся. Відвернися від своїх забобонів, бо Перша Реформована Шаманська Церква прийме тебе з розпростертими обіймами, зійди в її лоно і знайди своє місце на небі по праву руку від Самеді. Сідай поруч із Мандонгом, Бакалу і Зандором, які з радістю привітають тебе.