Слуги правосуддя

- Ви не можете зробити це у шолом, сер. - Дев’ятій ледве вдалося зберегти самовладання, так її ударили слова і голос Тісарват. - Це недобре.

- Я знаю! - Тісарват замовкла, не потягнувшись вперед до наступного поручня. Вона зробила кілька дрібних вдихів. - Я знаю, але не можу стриматися.

- Ви прийняли препарат проти нудоти, сер, я бачила. - А потім, - Попробуйте ковтати, сер. Ви просто повинні пересилити її. І знаєте, чому? Тому що ми повинні перемогти те, що відбувається на площі. І якби флот-капітан був тут, він сказав би вам зараз те саме.

Ще два неглибоких вдихи. Тоді, слабо,

- Хах. Принаймні у мене є музика, щоб послухати. - Тісарват сковтнула. Вдихнула ще раз. Подалася вперед до наступного поручня.

- Якщо ви називаєте це музикою. - З полегшенням, яким воно могло бути за даних обставин, Дев’ята послідувала за нею. - Я згодна з вами, сер, що у неї гарний голос, але деякі з пісень, які вона співає… Вони просто дивні.

- Моє серце як рибина - голос у Тісарват був тонкий і хриплий, маленький вдих, - і ховається у воді - ще один, - там де зелена трава…

- Ну, ніби все в порядку, - визнала Дев’ята. - Хоча я відчуваю, що мелодія залишиться в моїй голові надовго. “Меч Гурат” був пришвартований в кінці доку, два ближчих місця для стоянок були порожніми, без сумніву, не тільки через розмір “Меча Гурат”. Не було жодних видимих пошкоджень від зіткнення з пасажирським шатлом, які повинні були бути. Можливо “Меч Гурат” відбувся лише подряпинами або незначними вм’ятинами.

- Нарешті, - сказала Тісарват, ковтаючи і обережно дихаючи, нудота поверталася. Змучена і зболена від багатогодинної подорожі навколо корпусу станції. - Ходімо. - І вона і Дев’ята попрямували до “Меча Гурат”.

До цього часу Тісарват покладалася на те, що Станція не буде повідомляти про їх присутність. Але тепер, в полі зору “Меча Гурат”, залишатися непоміченими було неможливо. Було лише питанням часу, коли вахта на кораблі зверне увагу на них. Тісарват і Дев’ята повільно наблизилися до його корпусу. Дуже обережно вибрали місце на “Мечі Гурат”, щоб причепитися, і відкрили контейнер, який весь цей час тягли з собою. Дев’ята витягла міну. Передала її Тісарват, яка обережно і повільно встановила її на корпус.

***

Приблизно в цей момент Сейварден і дві її Амаат вступили в тісний і тьмяний коридор позаду резиденції губернатора. Він, ймовірно, був потрібен, коли будували станцію; але піся того не використовувався роками, підлога була запиленою і без слідів. Можливо ним користувалася перекладач Ділік, щоб гуляти по Станції, а потім повертатися до місця свого проживання у губернатора Гард.

Станція не говорила жодного слова Сейварден чи її Амаат. Замість цього вона давала інформацію - карту і напрямок, в основному, - і розблоковувала потрібні двері. Коридор привів їх до кількох замкнених дверей, і станція показала їм, за якими знаходиться кабінет губернатора. Кремово-зелені шовкові портьєри закривали майже всі стіни, крім вікна, з якого відкривався вид на площу, а також аварійні двері, за якими стояли Сейварден і її Амаат. У кабінеті, в якому в даний час нікого не було, стояли стіл і кілька стільців, поряд стояли дві стійки півтораметрової висоти, що підтримували перекладину, до якої були причеплені сітки, дуже схожі на підвісні гамаки, але, ймовірно, ними не були. Їх було три, і Сейварден не могла не помітити їх, і була спантеличена на мить тим, що це могло бути. Слова “Повернення”, два анкіларі з “Меча Атагаріс” і “Приблизно 8 хвилин” блиснули в баченні Сейварден. І двоє вартових з “Меча Атагаріс” за вхідними дверима.

Сейварден прошепотіла,

- Станція, що це таке?

“Я не знаю, що ви маєте на увазі”, прийшла відповідь в її баченні.

“Ці… спочатку я думала, що це підвісні гамаки. Але вони не такої форми. Що це за речі?”

“Я дійсно не знаю, що ви маєте на увазі. Шість хвилин”.

Сейварден до теперішнього часу знала досить, щоб зрозуміти таку відповідь Станції.

“Ох, паскудство,” - сказала вона, м’яко.