Слуги правосуддя

- Мені це здається неправильним, - сказав я. - Можна її розбудити?

Вона реагувала ледь повільніше, ніж звичайно.

- Брек. Брек, я прошу вибачення, я лайно.

- Ви зірвалися, - погодився я.

Це здивувало її, але лише на якусь частку секунди, поки її свідомість реєструвала цей сюрприз.

- Я думаю, що корабель був дуже злий на мене. Я думаю, що він не посмів би говорити так зі мною, якби ви були тут. - найменший прояв насуплення. - Екалу теж був злий на мене, і я до цього часу не можу зрозуміти, чому. Я вибачилася, але він далі злиться. - її насуплення поглибилося.

- Пам’ятаєте, я колись сказав вам, що якщо ви збираєтеся кинути кеф, ви повинні зробити це самостійно? І те, що я не збираюсь відповідати за вас?

- Я пам’ятаю це.

- Ви не почули мене. - Вона зітхнула. Моргнула. Зітхнула ще раз.

- Думаю, що я вас зрозуміла. Брек, я можу повернутися до своїх обов’язків в даний час. Я відчуваю себе набагато краще.

- Не сумніваюся, що це так, - сказав я. - Прямо зараз ви по вуха накачані медпрепаратами. Медик ще не закінчила свою роботу з вами.

- Я знаю що медик не може зробити для мене багато, - сказала Сейварден. - вона говорила зі мною про це. Вона може зробити лише дещо. Я сказала їй, що вона може починати лікування, але не думаю, що від цього щось зміниться. - Вона закрила очі. - Я дійсно думаю, що могла би повернутися до виконання деяких службових обов’язків. Готувати чай, наприклад, як завжди.

- Я вже звик до цього, - сказав я. - Було б непогано.

За моїм наказом лейтенант Екалу прибув в мою каюту. Його обличчя було слухняно-безпристрасним, і не тільки тому, що його розбудили всього десять хвилин тому. Я міг би попросити корабель, щоб той викликав Екалу, підключившись до нього, але не зробив цього.

- Лейтенант. Доброго ранку. - я жестом вказав йому, щоб він сів за стіл напроти мене.

- Сер, - Екалу сів. - Я хочу вибачитися. - Його голос, і навіть обличчя як і раніше були порожніми. Кальр П’ята поставила нам чай у скляних чашках у вигляді троянд.

- За що, лейтенант?

- За виниклу з моєї вини проблему з лейтенантом Сейварден, сер. Я знав, що вона мала на увазі комплімент. Я повинен був тільки прийняти його, і все. І не реагувати настільки болісно.

Я зробив ковток чаю.

- У такому випадку, - сказав я, - чому лейтенант Сейварден не сприйняла як комплімент, що ви довіряєте їй достатньо, щоб сказати, як ви насправді себе почуваєте? Чому вона не повинна була вибачитися за те, що робила вам боляче? - Лейтенант Екалу відкрив рот. Знову закрив його. - Це не ваша вина, лейтенант. Ви не зробили нічого поганого. Навпаки, я радий, що ви сказали їй про це. Той факт, що це сталося в той момент, коли лейтенант Сейварден була поруч емоційно критичної точки, міг бути вам невідомий. І… деякі труднощі, які у неї були не так давно і знову різко проявилися, не викликані вашою розмовою. Але розмова спровокувала її на поведінку, на яку ви скаржитеся. Це просто між вами і мною, ну, і кораблем, звичайно. - Я згадав про п’ять років, проведених зовні цієї каюти. - Сейварден поводиться так само, як незліченна кількість інших людей в минулому, які любили і ревнували. До того ж, у неї вже були проблеми емоційного характеру, які в даний час закінчилися її відстороненням від виконання службових обов’язків і медичним ліжком. Вона народилася в оточенні багатства і привілеїв. Сейварден думає, що навчилася обходитися без них. Але вона не навчилася цього настільки, наскільки їй уявляється, і коли їй вказують на це, ну… вона не дуже добре реагує на критику. Ви не зобов’язані бути терплячим з цим. Я думаю, що ваші відносини були корисними і для вас, і для неї, по крайній мірі, в деяких питаннях. Але я думаю також, що вам не потрібно продовжувати їх, якщо це буде травмувати вас. І ви, звичайно, не повинні вибачатися за свою кохану, і наполягати на тому, щоб до вас ставилися з деяким особливим розумінням. - Поки я це говорив, обличчя ЕкалуТs поволі мінялося. Тепер, коли я закінчив, м’язи навколо рота сіпалися і тремтіли, ледь помітно. На мить я подумав, що він ось-ось заплаче.