Парасолька святого Петра

   —  Довіку живіть з нами!— вигукнула старенька бабуся.

   —  Хороший, бач, виходився! Славна жінка була мати, що породила такого сина, — додала й собі якась літня жінка.

Одне слово, всім до душі припав новий пастир. Він привітно і статечно поговорив трохи з літніми людьми, а тоді, поскаржившись на втому, подався до вчителя, куди його тимчасово призначено на квартиру, доки він сяк-так не впорядкує парафіяльний будинок і доки в нього не з'являться якісь прибутки.

До вчителя його супроводжувала вже тільки місцева старшина, безпосередньо причетна до церковних справ: Петер Славік, глоговський багатій Міхай Гонгой та Дєрдь Клінчок, мірошник.

Молодий священнослужитель докладно розпитав їх про суєтні мирські справи і всі відомості занотував, щоб зробити деякі розрахунки.

   —  Скільки душ у вашому селі?

   —  Мало не п'ятсот буде.

   —  І як платять священику?

Статечні люди щиро повідомили, скільки належить його преподобію дров, скільки мірок жита, скільки zlevki[3].

Молодий піп ставав усе сумніший та сумніший.

   —  Не густо, — сказав він зажурено. — Ну, а який орар?

   —  Та орар чималий, — відповів всевідаючий Дєрдь Клінчок. — І за похорон належиться — правда, це вже який небіжчик буде; та й весілля не всі однакові, хоч, самі знаєте, тоді кожен розв'язує калитку... А за хрестини цілий пенге виходить... Це вже неабищо.

   —  А скільки весіль буває щороку?

   —  Гм, це від картоплі залежить. Багато картоплі — багато весіль. Усе урожай вирішує. Чотири-п'ять, либонь, набереться.

   —  Зовсім мало. А вмирає скільки?

   —  Гм, а це вже від того, яка картопля вродить. Негодяща картопля — багато народу мре, а коли добра — нехіть помирати. Нема дурних помирати, коли картопля добра... Та ще щороку одного-двох у лісі деревом торохне або яке інше лихо спостигне — перекинеться, приміром буду казати, чоловік у приярок із возом, тяжку смерть прийме. У найкращий рік до восьми смертних випадків трапляється.

   —  Та не всі ж бо до попа потрапляють! — докинув глоговський багатій, пихато поправляючи косу, заколоту позаду гребінцем.

   —  А це як так?— здивувався священик.

   —  Декотрі і зовсім на кладовище не потрапляють. Загризе вовк чоловіка, а про те й гадки не має, щоб до парафії заявити його.

1 Z 1 е v k а — вино, яке одержує священик від виноградарів; воно зливається в один великий дзбан і на смак досить незвичайне. (Прим, автора).