TextBook — Допоможіть мені вибратися з кабіни, — прошепотів Сем. — Хочу понюхати свіжого повітря, перед тим, як померти.
— Ви не помре…
— Цить, жінко. Ми обоє знаємо, що почім.
Вони вдвох взяли його під одну руку, делікатно витягли з-за керма й поклали на траву.
— Як повітря пахне, — промовив він. — Боже ласкавий. — Він глибоко вдихнув, закашлявся, бризкаючи кров'ю. — Я наче меду з щільника посмоктав.
— І я теж, — сказала вона, прибираючи назад йому волосся з лоба.
Він поклав свою долоню поверх її.
— А їм… їм було соромно?
— Там була лиш одна, — відповіла Джулія. — Якби їх було більше, нічого б не вийшло. Я не думаю, що можна відбитися від пов'язаної жорстокістю зграї. А щодо сорому, ні, їй не було соромно. Вона нас пожаліла, але їй не було соромно через ними зроблене.
— Вони не такі, як ми, правда? — прошепотів старий.
— Так, зовсім не такі.
— Жаль — це для кріпких людей, — промовив він і зітхнув. — А я можу лише соромитися. Що я наробив, то все через алкоголь, але мені все одно соромно. Я б нічого того не робив, аби можна було повернутись назад.
— Що б там не було, ви відшкодували все врешті-решт, — сказав Барбі, взявши Сема за ліву руку. На підмізинному пальці в того висіла обручка, гротескно велика на цій щуплій плоті.
Сем перевів на нього свої — типово янківські, вицвіло-блакитні — очі й спробував посміхнутись.
— Може, воно й так… за зроблене. Але ж я радів, коли те робив. Здається мені, що це відшкодувати ніколи не… — він знов почав кашляти, і знову ринула кров з його майже зовсім беззубого рота.
— Зараз же перестаньте, — вигукнула Джулія. — Перестаньте балакати. — Вони стояли на колінах по боках Сема. Вона глянула на Барбі. — Забудьте, що я казала, щоб його нести. Він у себе всередині щось надірвав. Нам треба піти по допомогу.
— О, там небо! — промовив Сем Вердро.
Востаннє. Він видихнув, груди його опали і вже більше не піднялися з черговим вдихом. Барбі потягнувся, щоб прикрити йому очі, але Джулія перехопила його руку й зупинила зі словами:
— Нехай він дивиться. Хоч і мертвий, нехай дивиться, скільки це можливо.
Вони сиділи поряд з ним. Чули голоси пташок. А десь там все ще гавкав Горес.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Під куполом » автора Стівен Кінг на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „БЕРИ І ЙДИ ДОДОМУ, ЦЕ ТОБІ БУДЕ ЯК СУКНЯ“ на сторінці 16. Приємного читання.