Розділ «МУРАШКИ»

— Давайте, продовжуйте, Джекі. Кажіть.

— Якщо тільки вони її зовсім не захищають, так? Принаймні не від людей, котрим випаде до неї наблизитися.

— Більше того, — уточнив Барбі. — Чи не здається нам, що вони насправді вказують на цю коробочку? Можна сказати, що Джо Макклечі з друзями сюди привела буквально стежина з посипаними по ній хлібними крихтами.

— Ось вона, кволий Землянине, — проголосив Расті. — Що ти можеш з нею зробити, ти, котрий набрався достатньо хоробрості, щоби наблизитися до неї?

— Оце ближче до істини, — кивнув Барбі. — Гайда. Давайте підніматися вгору.

— Давайте вже я звідси поведу машину, — звернувся Расті до Ерні. — Недалеко попереду те місце, де зомліли діти. А Роммі майже зомлів. Я теж відчув це. Бачив галюцинацію. Гелловінське опудало, яке спалахнуло вогнем.

— Ще одне попередження? — спитав Ерні.

— Не знаю.

Расті доїхав туди, де закінчувався ліс і відкривався голий, кам'янистий узвіз, що вів до саду Маккоя нагорі. Прямо попереду буяло таке яскраве сяйво, що їм довелося на нього дивитися примружившись і скоса, але ніде не було видно джерела того сяйва; яскраве світло плавало просто посеред повітря. Барбі воно здалося схожим на те сяйво, що його видають світляки, але посилене в мільйон разів. На око цей пояс був завширшки з п'ятдесят ярдів. Поза ним знову лежала темрява, освітлювана лише рожевим світлом місяця.

— Ви певні, що не зомлієте знову? — спитав Барбі.

— Тут, схоже, так само, як і тоді, коли вперше торкаєшся Купола: відбувається вакцинація, — промовив Расті, вигідніше вмощуючись за кермом і перемикаючи трансмісію. — Тримайте руками ваші вставні зуби, леді і джентрі.

Він утоптав педаль газу так різко, що аж задні колеса провернулися. Фургон рвонув у сяйво. Вони були занадто щільно затулені свинцевими фіранками, щоби самим бачити, що відбувалося далі, а от ті кілька людей, що вже перебували на пагорбі, край саду, бачили — зі зростаючою тривогою — все. Якусь мить фургон було видно чітко, він немов перебував у промені прожектора. Вирвавшись зі світлового поясу, він ще сам сяяв кілька секунд, ніби перед тим його занурили в радій. А слідом за ним, немов ракетний вихлоп, тягнувся кометний хвіст.

— Святий-драний, — промимрив Бенні. — Це найкрутіший спецефект з усіх, які я бачив.

Потім сяйво навкруг фургона погасло, а далі і шлейф щез.

Коли вони мчали крізь осяйний пояс, Барбі відчув щось на кшталт короткого запаморочення, і не більше того. В Ерні реальний світ цього фургона й цих людей раптом заступила готельна кімната, наповнена запахом сосен і ревінням Ніагарського водоспаду. І в ній була жінка, котра стала його дружиною всього дванадцять годин тому, вона підійшла до нього, одягнена в нічну сорочку, не важчу за подих лавандового серпанку, взяла його за руки і поклала їх собі на груди зі словами: «Цього разу нам не треба перериватися, коханий».

А потім він почув крик Барбі і це повернуло його до реальності.

— Расті! Її трясе! Стій!

Ерні озирнувся й побачив, що Джекі Веттінгтон смикається в конвульсіях, очі в неї закотилися, а пальці судорожно скручені.

— Він тримає хрест, і все горить! — кричала вона, з губ у неї бризкала слина. — Весь світ горить! ЛЮДИ ПАЛАЮТЬ! — видала вона верещання на всю машину.

Расті ледь не перекинув фургон, загнавши його в рівчак, потім здав задом на середину дороги, вискочив з кабіни і кинувся кругом до бокових дверей. Тим часом їх уже відсунув Барбі, і Джекі витирала слину собі з підборіддя зібраною у формі горнятка долонею. Роммі її тримав за талію.