Розділ «МУРАШКИ»

— Стій, — наказав йому Ренні.

Рендолф зупинився.

— Ти зовсім не висловив мені співчуття у зв'язку з моїм сином.

— Я… я… мені дуже шкода.

Великий Джим зміряв Рендолфа поглядом.

— Авжеж, шкода.

Рендолф пішов, і вже тоді Ренні витяг з конверта папери, нашвидку їх проглянув і заштовхав назад до конверта. Подивився на Картера з непідробною цікавістю.

— Чому ти одразу ж не віддав мені це? Ти хотів притримати ці папери?

Тепер, уже віддавши конверт, Картер не вбачав іншого для себе вибору, окрім як говорити правду.

— Йо. Принаймні якийсь час. Про всяк випадок.

— Який випадок?

Картер знизав плечима.

Великий Джим не наполягав на відповіді. Як людина, котра сама звично збирала компромат на кожного і всякого, хто міг би стати йому поперек дороги, він це й так розумів. Було інше питання, яке цікавило його набагато більше.

— Чому ти передумав?

І знову Картер зробив вибір на користь правди.

— Бо я хочу бути вашою людиною, бос.

Великий Джим підвів угору свої кущисті брови.

— Хочеш. Людиною, ближчою за нього? — він кивнув головою в бік дверей, за якими щойно зник Рендолф.

— За нього? Та він же просто посміховисько.

— Так, — поклав руку на плече Картеру Великий Джим. — Так воно й є. Ходімо. А щойно прийдемо до міської ради, спалення в печі кімнати нарад цих паперів буде першим питанням, яке ми вирішимо в сьогоднішньому порядку денному.