Розділ «ЗЛОМЛЕНІ»

— Дідусю, мені так страшно.

— Нам усім страшно, бджілко моя. — Він обняв її ще міцніше, а потім зазирнув у її задерте до нього обличчя. — Я не знаю, що ти тут робиш, але, оскільки ти вже тут, як ти щодо склянки лимонаду?

Норрі побачила кавник і відповіла. — Я би краще хотіла випити кави.

— Я би теж хотіла, — сказала Пайпер. — Я його зарядила найкращою кавою і тільки потім згадала, що в мене нема електрики. — Вона струснула головою так, ніби її прочищала. — Мене це доганяє різноманітними способами.

Новий стук почувся від задніх дверей і ввійшла Лісса Джеймісон, щоки її яскраво палали.

— Я заховала свій велосипед у вашому гаражі, преподобна Ліббі. Сподіваюся, ви не проти.

— Чудово. Але якщо ми тут замішані у кримінальній змові — як це, поза всякими сумнівами, оцінили б Ренні з Рендолфом, — ви краще називайте мене Пайпер.

Усі прийшли рано, і вже невдовзі по дев'ятій Пайпер відкрила збори Революційного комітету Честер Мілла. Спочатку її вразило явно нерівне представництво статей: присутніми були вісім жінок і тільки чотири чоловіки. І з цих чотирьох один був пенсійного віку, а двоє таких, котрих не пустили б до кінотеатру без супроводу дорослих на фільм категорії R. Їй довелося нагадати собі, що сотні партизанських армій в різних куточках світу вкладають зброю до рук жінкам і дітям, не старшим за цих, що прийшли до неї цього вечора, але незрідка те, що виглядає правильним і те, що здається необхідним, перебувають в конфлікті між собою.

— Я хотіла б, щоб ми на хвильку схилили свої голови, — сказала Пайпер. — Я не збираюсь молитися, бо більше не певна, з ким я балакаю, коли це роблю. Але ви, можливо, захочете звернутися зі словом до того Бога, якого ви сприймаєте, бо сьогодні нам потрібна уся допомога, яку ми лише зможемо отримати.

Усі зробили, як вона просила. Декотрі все ще залишалися з похиленими головами і заплющеними очима, коли Пайпер підняла свою голову і обвела поглядом присутніх: дві щойно вигнані з поліції леді-офіцери, директор супермаркету на пенсії, газетна редакторка, у котрої нема більше газети, бібліотекарка, хазяйка місцевого ресторану, підкупольна «вдовиця», котра безперестану крутить обручку в себе на пальці, місцевий універсально-торгівельний барон та троє дітей з неприродно серйозними обличчями сидять на дивані, тісно тулячись одне до одного.

— Гаразд, амінь, — оголосила Пайпер. — Я хочу передати ведення наших зборів Джекі Веттінгтон, котра знає, що треба робити.

— Мабуть, це занадто оптимістичне припущення, — посміхнулась Джекі. — Не кажучи вже, що скороспішне. Бо я хочу передати слово Джо Макклечі.

— Мені? — сторопів Джо.

— Але перш ніж він почне, — продовжувала Джекі, — я хочу попросити його друзів побути вартовими. Норрі з фасаду будинку, а Бенні з заднього боку. — Джекі помітила незгоду на їхніх обличчях і підняла руку, щоб упередити протести. — Це не для того, щоби прибрати вас звідси, це важливе завдання. Нема потреби вас переконувати, які можуть трапитися прикрощі, якщо, скажімо, нас заскочать під час таємних зборів. Ви двоє найменші. Знайдіть собі найтемніші місцинки і зачаїться там. Якщо побачите наближення когось підозрілого або поліцейську машину, поплескайте отак в долоні. — Вона сплеснула раз, потім двічі, потім ще раз. — Про все, що тут відбуватиметься, вам розкажуть пізніше, я обіцяю. Нагальний порядок денний — накопичення інформації, а не секретів.

Коли діти пішли, Джекі обернулась до Джо.

— Та коробочка, про якути розповідав Лінді. Розкажи тепер усім. Від початку до кінця.

Джо робив це стоячи, немов відповідав на уроці в школі.

— А тоді ми повернулися до міста, — закінчив він. — А цей курваль Ренні заарештував Расті.

Він витер з чола піт і знову сів на диван. Клер обняла сина рукою за плечі й додала:

— Джо вважає, що про цю коробочку не мусить дізнатися Ренні. Замість того, щоб спробувати її вимкнути або зруйнувати, Ренні захоче, щоб вона продовжувала працювати.