Розділ «ЗЛОМЛЕНІ»

Ні.

Він дійсно хотів налякати своє стадо, але аж ніяк не посіяти суцільну паніку. Паніка не послужить його цілі, котра полягала у встановленні тотального контролю над містом. А якщо він дозволить Енді й Буші якийсь час спокійно посидіти там, де вони зараз, то що за біда? У цьому може бути навіть деякий плюс. Тим часом вони розслабляться. Переконають себе, що про них забули, бо в наркотиках повно вітаміну глупоти.

З іншого боку, на п'ятницю, тобто це післязавтра, той нікчемаха Кокс призначив день побачень. Знову валом повалить натовп на ферму Дінсмора. Поза всякими сумнівами, знову розгорне свою торгівлю хотдогами Берпі. Поки там буде тривати ця хріноверть, поки той Кокс провадитиме свою одноосібну прес-конференцію, Великий Джим особисто очолить загін з шістнадцяти-вісімнадцяти полісменів, поведе їх на радіостанцію й викурить звідти геть отих двох учаділих ідіотів.

Так. Це правильне рішення.

Він передзвонив Стюарту і сказав, щоб той поки що облишив перейматися цією проблемою.

— Але ж я думав, вам потрібен пропан, — здивувався Стюарт.

— Ми його заберемо, — запевнив Великий Джим. — І ти теж допоможеш нам приборкати ту двійцю, якщо захочеш.

— Та хай мене чорти візьмуть, якщо я не хочу. Той скурвий син, перепрошую, Великий Джиме, той дурв'ячий син Буші заслужив на відплату.

— Він її отримає. У п'ятницю надвечір. Зроби позначку в своєму календарі.

Великий Джим почувався знову гарно, серце в його грудях билося повільно й рівномірно, без жодного збою чи трепету. І це було добре, бо так багато потрібно було ще зробити, починаючи з підбадьорливої промови перед поліцейськими у «Фуд-Сіті»: прекрасний інтер'єр для того, щоби вразити зграю новобранців ідеєю важливості порядку. Безумовно, нема кращого місця за зруйноване довкілля, щоб змусити людей зіграти в гру «слідуй за лідером».

Він уже було вирушив до дверей палати, але зупинився, повернувся і поцілував у щоку свого сплячого сина. Необхідність позбавитися Джуніора скоро може виникнути, але поки що це також може зачекати.

Черговий вечір спадає на маленьке місто Честер Мілл, попереду чергова ніч під Куполом. Але нема для нас відпочинку; ми мусимо побувати на двох зустрічах, а ще, перш ніж нам заснути, треба перевірити, як там наш коргі Горес. Цього вечора Горес складає компанію Ендрії Ґрінелл і, хоча саме зараз він байдикує, пес не забув про попкорн між диваном та стіною.

Тож ходімо разом, ти і я, поки вечір простягається під небесами, немов пацієнт на столі під ефірним наркозом. Ходімо, поки перші, бліді ще зірки лише починають сяяти над головою. Це єдине місто на всі сусідні чотири штати, де їх видно сьогодні. Дощем облягло північ Нової Англії, і глядачі новин на кабельних телеканалах невдовзі отримають задоволення від споглядання чудових сателітних фотознімків, де серед хмар зяятиме діра, форма якої ідеально відповідає контурам тієї шкарпетки, що зветься Честер Мілл. Так, в цьому місті світять зірки, але зараз це брудні зірки, бо сам Купол брудний.

Потужні зливи обмили Таркер Мілл і частину Касл Рока, відому під назвою В'ю; метеоролог Сі-Ен-Ен Рейнолдс Вульф (не родич улюбленого Вульфі Розі Твічел) говорить, що, хоча поки що ніхто не може цілком бути цього певним, дуже схоже на те, що повітряні потоки, котрі рухаються з заходу на схід, притискають хмари до західного боку Купола і віджимають їх, немов губки, перш ніж ті встигають вислизнути на північ або на південь. Він називає це «чарівним феноменом».

Ведуча програми Сюзен Мелво питає в нього, якою може бути погода під Куполом, якщо криза затягнеться на довший час.

— Сюзен, — каже Рейнолдс Вульф, — це гарне питання. Все, що нам відомо напевне, це те, що в Честер Міллі сьогодні не випаде ані краплі дощу, хоча поверхня Купола достатньо проникна, отже, якась кількість вологи туди попаде, там, де зливи найпотужніші. Метеорологи з Національного управління проблем океану й атмосфери говорили мені, що довготермінові перспективи осадів під Куполом вельми невтішні. І ми також знаємо, що їхня головна водна артерія, річка Престіл, майже пересохла. — Він посміхається, показуючи прекрасний комплект телевізійних зубів. — Подякуємо Богові за артезіанські колодязі!

— Ваша правда, Рейнолдсе! — каже Сюзен, і на телеекранах Америки з'являється гекон Ґейко[389]. Доволі з нас кабельних новин; давай-но пропливемо вздовж деяких напівпорожніх вулиць, повз церкву Конго і пасторат (зустріч там ще не розпочалася, але Пайпер уже наладнала велику кавоварку, а Джулія готує сендвічі при світлі шипучого ліхтаря Коулмена), повз будинок Маккейнів, оточений печальними жовтими поліцейськими стрічками, вниз міським пагорбом і повз міську раду, де її доглядач Ел Тіммонс з парою своїх приятелів наводить глянець перед завтрашніми надзвичайними зборами, повз Меморіал-плазу, де статуя Люсьєна Келверта (прадіда Норрі; хоча я, мабуть, навіть не мусив би тобі цього пояснювати) тримає свою довгу варту

Зробимо коротку зупинку, поглянемо, як там Барбі й Расті, ти не проти? Проблем зі спуском до підвалу не виникне, в кімнаті чергових зараз усього три копи та ще Стейсі Моґґін спить за диспетчерською стійкою, примостивши, замість подушки, руку собі під голову. Решта офіцерів зараз у «Фуд-Сіті», слухають свіжу накрутку Великого Джима, але хоч би й геть усі вони зараз перебували тут, нам це без різниці, бо ми невидимі. Вони б відчули хіба що легкий протяг, коли ми прослизатимемо повз них.

У кліті мало є на що подивитися, бо надія невидима так само, як і ми. Двом арештантам нема чого робити, окрім як чекати завтрашнього вечора і сподіватись, що все рвоне в правильному напрямку. Рука в Расті болить, але біль не такий злий, як він очікував, і опухлість не така сильна, як він боявся. До того ж Стейсі Моґґін, Господи, благослови її душу, десь близько п'ятої потай підкинула йому пару пігулок екседрину.

Тож поки що ці двоє чоловіків — наших героїв, я так гадаю — сидять на своїх тапчанах і грають у «двадцять запитань». Зараз черга Расті запитувати.