Розділ «ЗЛОМЛЕНІ»

— А якщо до якоїсь хатки на озері Честер? — спитала Джулія.

— Можливо, — погодився Ерні, — Але вони до цього теж можуть додуматися.

— І все одно це, либонь, найкращий варіант, — сказала Лісса.

— Містере Берпі, — запитав Джо. — А у вас є ще рулони свинцевого полотна?

— Аякже, тонни. І зви мене Роммі.

— Якщо містер Келверт зуміє завтра вивести фургон і ви сховаєте його за універмагом, ви ж можете туди завантажити завчасно порізані шматки свинцевого полотна? Такого розміру, щоби прикрити ним вікна?

— Гадаю, так…

Джо перевів погляд на Джекі:

— А ви можете зв'язатися з полковником Коксом, коли виникне потреба?

— Так, — одночасно відповіли Джекі й Джулія, здивовано перезирнувшись.

У Роммі прояснішало лице.

— Ти думаєш про стару ферму Маккоя, правда ж? Про Чорну Гряду? Про її верхівку, де та коробочка?

— Атож. Може, це й негарна ідея, але якщо нам усім доведеться тікати… якщо ми всі зберемося там… ми зможемо захистити генератор. Я розумію, це звучить божевільно щодо штуки, яка породила вся наші проблеми, але ми не можемо дозволити Ренні заволодіти тією коробочкою.

— Я сподіваюсь, до відтворення облоги Аламо[392] у яблуневому саду не дійде, — сказав Роммі, — але сенс у твоїй ідеї є.

— Є й іще дещо, що ми можемо зробити, — продовжував Джо. — Це трохи ризикова операція, і взагалі, можливо, не потрібна, проте…

— Давай, кажи, — заохотила його Джулія. Вона дивилася на Джо Макклечі з благоговійним трепетом.

— Ну… Роммі, лічильник Ґайґера все ще лежить у вашому фургоні?

— Та думаю, що так.

— Може, хтось зміг би повернути його до протиатомного сховища, туди, де він лежав раніше. — Джо обернувся до Джекі з Ліндою. — Хтось із вас міг би це зробити? Тобто я розумію, вас обох звільнили.

— Гадаю, Ел Тіммонс міг би нас туди пустити, — сказала Лінда. — А Стейсі Моґґін він запустить без проблем. Вона з нами. Вона не тут тільки тому, що зараз у неї чергова зміна. Але навіщо такий ризик, Джо?