Розділ «ЗЛОМЛЕНІ»

— То що б ви мені рекомендували? — Ренні говорив спокійно. Він уже цілком себе опанував.

— Я міг би дати вам дещо, що, швидше за все, зарадить проблемі, принаймні на якийсь час. Деякі ліки.

— Які ліки?

— За них треба сплатити ціну.

— Я так і знав, — благодушно промовив Великий Джим. — Я знав, що ви прибічник Барбари, ще з того дня, як ви з'явилися в моєму кабінеті з отими вимогами: дайте мені оте, дайте мені оце.

Єдиним, про що тоді питав Расті, був пропан, але він не звернув уваги на ці слова Ренні.

— Звідки ви тоді могли знати, ніби в Барбі є якісь прибічники? Про вбивства тоді ще не було нічого відомо, тож як ви могли знати, що він має прибічників?

Великий Джим глипнув очима від здивування, чи від параної, чи від того й іншого разом.

— Я маю власні способи, друже. Ну, то яка ж ціна? Що б ви хотіли отримати від мене за ліки, які вбережуть мене від інфаркту? — І перш ніж Расті встиг щось сказати, промовив: — Дайте, я вгадаю. Ви хочете, щоб Барбі опинився на волі, так?

— Ні. Місто лінчує його, щойно він вийде на вулицю.

Великий Джим розсміявся.

— Ви раз у раз виявляєте проблиски розуму.

— Я хочу, щоб ви пішли у відставку. І Сендерс також. Хай місто очолить Ендрія Ґріннел, а поки вона не позбавиться цілком своєї залежності від ліків, їй допомагатиме Джулія Шамвей.

Цього разу Великий Джим розреготався ще голосніше, від щирого захвату він аж ляскав собі по стегнах.

— Я гадав, це Кокс дурень, він мріяв, щоб Ендрії допомагала ота, з великими цицьками, але ви ще дурніший. Шамвей! Ця, прости Господи, що скажеш, лахудра, що римується із «п'ядь», неспроможна сама собі допомогти.

— Я знаю, що це ви вбили Коґґінса.

Він не збирався цього казати, але ця фраза вискочила з нього ніби сама собою. Та й що за біда? Вони тут лише вдвох, якщо не рахувати коментатора Сі-Ен-Ен Джона Робертса, котрий дивився на них з телеекрана на стіні. І, крім того, результати були варті цих слів. Уперше з того моменту, як він погодився з реальністю Купола, Великий Джим похитнувся. Він намагався утримати в себе на лиці байдужість, але не зумів.

— Ви божевільний.

— Ви самі знаєте, що це не так. Минулої ночі я був у похоронному салоні Бові й оглянув тіла чотирьох жертв убивства.

— Ви не мали права цього робити! Ви не патологоанатом! Ви навіть не якийсь там нікчемашний доктор!