Розділ «ЗЛОМЛЕНІ»

Стюарт знову вхопив свій мобільний, натиснув клавішу КОНТАКТИ і вибрав номер.

— Якщо його там нема, — промовив він чи то до Ферна, чи, радше, до самого себе, — я поїду туди, знайду його і вліплю йому якоюсь з його ж власних курей просто в…

Роджер Кіл'ян відповів на дзвінок. Саме зі свого чортового курника. Стюарт чув квоктання. А ще він чув каскадні скрипки Мантовані[383], котрі ширяли у звуковій системі курника. Коли біля курей поралися сини Кіл'яна, там грали «Металліка» або «Пантера»[384].

— Льо?

— Роджере. Це Стюї. Ти зараз чистий, братан?

— Вповні, — погодився Роджер, що, швидше за все, означало, що він таки щойно курив кришталь, але кого це трахає.

— Мотай сюди, до міста. Ми з Ферном зустрінемо тебе в міському гаражі. Нам треба взяти два великих ваговози — ті, що з підйомниками, — і поїхати до РНГХ. Весь пропан мусить бути перекинутий назад до міста. Ми не можемо все зробити за один день, але Великий Джим сказав, що ми мусимо почати вже зараз. Завтра я підберу чоловік шість-сім хлопців, яким можна довіряти (когось з тієї чортової Джимової приватної армії, якщо він ними поділиться), і ми закінчимо цю справу.

— Та ні, Стюарте, ніяк, мені курей треба годувати! А мої хлопці, котрі ще вдома живуть, усі пішли в копи!

«Що означає, — подумав Стюарт, — ти волієш так і сидіти у своєму кабінетику, курити кришталь, слухати оцю срану музику і дивитися лесбійські лизь-відео на комп'ютері». Він не міг зрозуміти, як у когось може вставати посеред запаху курячого лайна такого щільного, що хоч ножем його ріж, проте Роджеру Кіл'яну це вдавалося.

— Це не волонтерська місія, брате. Я отримав наказ і в свою чергу наказую тобі. За півгодини. І якщо тобі десь трапиться хтось із твоїх синів, чіпляй і їх з собою.

Він відімкнувся, щоби Роджер не встиг знову завести оте своє плаксиве лайно, і хвильку просто стояв, паруючи. Найменше в світі йому хотілося вбивати решту світлового дня цієї середи на піддавання газових балонів до кузовів ваговозів… але саме це йому доведеться робити, авжеж. Саме це.

Він вихопив із раковини шланг і вставив його кінець між зубних протезів Арлетти Куме і натиснув важіль. Шланг був високого тиску, і труп аж підстрибнув на столі.

— Треба запити крекера, бабуню, — буркнув він. — Не хочу, щоб ти вдавилася.

— Стій! — закричав Ферн. — Все ж витече крізь діру в її…

Пізно.

«Бачиш, яким боком це тобі вилізло», — усміхнувся до Расті Великий Джим. А тоді обернувся до Картера й Фредді Дентона.

— Панове, ви чули, як містер Еверет намагався мене залякати?

— Так, звісно, — відповів Фредді.

— Ви чули, як він загрожував не дати мені якихось життєво необхідних медикаментів, якщо я не подам у відставку?

— Атож, — кинув Картер, пославши Расті злий погляд.