Розділ «ЗАГРАЙ-НО ПІСНЮ МЕРТВОГО ГУРТУ»

— Божий знак. — Майстер подивився на те, що він намалював на стіні складу: дві цитати (вільно інтерпретовані) з «Одкровення» із зумисне вставленим до них числом 31. Потім знову перевів погляд на Енді. На півночі по небу розповзався димовий плюмаж. Під ним здіймався свіжий дим з того місця, де уламки літака попадали в ліс. — Я неправильно визначив дату, — промовив він задумливо. — Насправді цього року Гелловін настане раніше. Може, вже й сьогодні, може, завтра, може, післязавтра.

— Або післяпіслязавтра, — додав, допомагаючи йому, Енді.

— Можливо, — великодушно погодився Майстер. — Хоча, я гадаю, раніше. Сендерсе!

— Що, Майстре?

— Візьми собі автомат. Тепер ти боєць армії Господа. Ти тепер християнський Солдат. Скінчилися дні лизання тобою сраки того сучого сина, апостата.

Енді взяв у руки АК і поклав автомат собі поперек голих стегон. Йому сподобалася його вага, сподобалася його теплість. Він перевірив, чи ввімкнуто на автоматі запобіжник. Увімкнуто.

— Про якого сучого сина апостата ти кажеш, Майстре?

Майстер втупився в нього вкрай зневажливим поглядом, але, коли Енді потягнувся по люльку, він передав її йому досить дружелюбно. Запасів було повно, їм обом вистачить від тепер і до самого кінця й, воістину, кінця чекати вже недовго.

— Ренні, про цього віровідступника і сучого сина я кажу.

— Він мій друг, мій товариш, але дійсно, він буває крутієм, — визнав Енді. — Бооожественно, яка ж чудова ця гидота.

— Ато, — погодився Майстер задумливо і забрав назад люльку (яку Енді тепер подумки називав Димотворною Люлькою Миру). — Це найдовше діючий з найдовше діючих кришталів, найчистіший з найчистіших, і що воно ще, Сендерсе?

— Ліки від меланхолії, — миттю відгукнувся Енді.

— А ото що? — показав Майстер на нову чорну пляму на Куполі.

— Знак! Божий знак!

— Так, — промовив Майстер, м'якшаючи. — Саме так і є. Ми тепер з тобою на Божому торчі, Сендерсе. Ти знаєш, що трапилося, коли Бог відкрив сьому печать? Ти читав Апокаліпсис?

Енді щось пригадувалося, ще з тих часів, коли він підлітком відвідував християнський табір: про янголів, котрі вигулькують з-під сьомої печатки, мов клоуни з маленького автомобільчика в цирку, але йому не хотілося говорити про це в таких образах. Майстер може сприйняти це за богохульство. Тому він лише помотав головою.

— Так я й знав, — сказав Майстер. — Ти напевне слухав проповіді у Святому Спасителі, але проповідь не замінить освіти. Проповідь — це, курва, не реальне провиддя. Бодай це ти розумієш?

Що розумів Енді, так це те, що йому хочеться ще дунути, але він лише кивнув.

— Коли відкрилася сьома печать, з'явилися сім янголів із сьома трубами. І кожного разу, як один з них дмухав у дудку, мор ринув на землю. Ось, хапни ще чаду, це тобі допоможе сконцентруватися.

Скільки вже часу вони отак тут сиділи, курили? Здавалося, довгі години. Чи насправді вони бачили авіакатастрофу? Енді спершу гадав, що далебі так, але тепер уже не був цілком цього певен. Усе здавалося жахливо неправдоподібним. Може, йому варто здрімнути. З іншого боку, це було так чудесно, аж до нестями гарно, просто перебувати тут, з Майстром, чадіти, слухати мудрощі.