Розділ «ЗАГРАЙ-НО ПІСНЮ МЕРТВОГО ГУРТУ»

Вона промовчала, але, коли він попереду неї почав спускатися сходами, в Розі виникло гостре бажання розбити тарілку йому об голову.

Вона вже пройшла половину підвального коридору, але Мел раптом сказав:

— Далі вам не можна, міз Твічел. Далі я сам понесу.

Вона віддала йому тарілку і печально дивилася, як він нахиляється й зі словами: «Ланч подано, гівновозе» просовує її крізь ґрати.

Барбі його проігнорував. Він дивився на Розі.

— Дякую, але якщо це готував Енсон, не знаю, чи залишуся я так само вдячним після першого ковтка.

— Я сама готувала, — відповіла вона. — Барбі, чому вони тебе побили? Хіба ти намагався втекти? Вигляд у тебе жахливий.

— Я нікуди не тікав, спротиву при арешті не чинив. Хіба не так, Меле?

— Ти ото краще б припинив пащекувати, бо інакше я ввійду до клітки і заберу в тебе оті самвічі геть.

— Авжеж, можеш спробувати, — кивнув Барбі. — Позмагаємося за їжу, — оскільки Мел не виявив бажання сприйняти цю пропозицію, Барбі знову звернувся до Розі. — Там був літак? По звуку схоже, що літак. Якийсь великий.

— По Ей-Бі-Сі сказали, це був ірландський авіалайнер. Повний пасажирів.

— Спробую вгадати. Він летів курсом на Бостон або Нью-Йорк, а якийсь вайло забув перепрограмувати автопілот.

— Не знаю. По телевізору про такі подробиці ще нічого не розповідали.

— Ходімо, — підійшов до неї Мел і взяв за руку. — Досить уже баляси точити. Вам треба піти звідси, поки в мене не почалися неприємності.

— Як ти почуваєшся? — спитала Розі в Барбі, недовго опираючись молодому полісменові.

— Нормально, — сказав Барбі. — А в тебе як справи? Ти уже владнала оту справу з Джекі Веттінгтон?

Ну, й яка, питається, повинна прозвучати відповідь на це запитання? Тим паче, наскільки пам'ятала Розі, вона не мала ніякої справи, котру мусила б ладнати з Джекі. Їй здалося, що вона помітила, як Барбі легенько кивнув головою, і сподівалася, що це не гра її уяви.

— Поки ще ні, — відповіла вона.

— А варто було б. Скажи їй, щоб перестала сучитись.

— Якби ж то, — промурмотів Мел. Він міцніше вчепився в руку Розі. — Ходімо вже, не змушуйте мене вас тягнути.