Розділ «ПОПЕЛИЩЕ»

Расті об'їхав пожежу по Вест-стрит, а потім, на перехресті з шосе 117, завернув на Нижню Мейн. У Бові було темно, лише електричні свічечки горіли у фасадних вікнах. Він об'їхав будівлю, як йому радила дружина, і зупинився на маленькому паркінгу поряд із довгим катафалком «Кадилак». Десь поблизу джерґотав генератор.

Він був уже взявся за ручку дверцят, аж тут озвався мобільний. Расті вимкнув його, навіть не поглянувши, хто дзвонить, а піднявши очі, побачив біля вікна копа. Копа з націленим на нього пістолетом.

То була жінка. Вона нахилилася, і Расті спершу побачив хмару кучерявого білявого волосся, а потім упізнав і лице, що відповідало тому імені, яке назвала його дружина.

Диспетчер і чергова у вранішню зміну в поліцейській дільниці. Расті зміркував, що в День Купола або зразу по його появі її спонукали до служби по повному графіку. І ще він здогадався, що тутешній її пост є її власною ініціативою. Вона сховала пістолет до кобури.

— Агов, докторе Расті. Я Стейсі Моґґін. Не пам'ятаєте, як гоїли мені опіки від отруйного дуба[332]? Отутечки, на моїй… — вона поляскала себе по заду.

— Чого ж, пам'ятаю. Приємно знати, що ви тепер безперешкодно можете натягувати на себе трусики, міс Моґґін.

Вона розсміялася, а потім знову заговорила, стиха:

— Сподіваюсь, я вас не налякала.

— Трішечки. Я якраз вимикав мобільний телефон, а тут раптом ви.

— Вибачте. Ходімо досередини. Лінда чекає. У нас небагато часу. Я постережу надворі перед фасадом. Якщо хтось з'явиться, попереджу Лін подвійним клацанням рації. Якщо приїдуть Бові, вони припаркуються на бічній стоянці і ми зможемо виїхати на Іст-стрит непоміченими, — вона схилила голову набік, усміхнувшись. — Ну… це дещо оптимістичні сподівання, але принаймні втечемо невпізнаними. Якщо нам пощастить.

Расті пішов услід за нею, орієнтуючись на провідну хмарку її волосся.

— А як ви вдерлися сюди, Стейсі?

— Та просто відімкнули двері. У нас є їхній ключ у поліцейській стайні. Більшість закладів, що працюють на Мейн-стрит, передають нам свої ключі.

— А чому ви берете в цьому участь?

— Бо все це лайно спровоковане загальним переполохом. Дюк Перкінс припинив би це одразу. А тепер уперед. І швиденько робіть вашу справу.

— Цього я обіцяти не можу. Фактично, я нічого не можу обіцяти. Я не патологоанатом.

— Тоді так швидко, як тільки зможете.

Расті зайшов услід за нею досередини. І в ту ж мить на його шиї зімкнулися руки Лінди.

Герріет Біґелоу двічі вискнула, а вже тоді зомліла. Приголомшена Джина Буффаліно просто дивилася скляним поглядом.

— Відведіть Джину кудись, — гаркнув Терсі. Він уже був дійшов до стоянки, але, почувши постріли, прибіг назад. Щоби побачити тут таке. Цю бійню.