Розділ «СІЛЬ»

— Ні, я гадаю… — почав Піт, і саме в цю мить вікно розтрощила перша пляшка. Боковим зором він помітив палаючий ґніт і зробив крок назад. Лише один, але це врятувало його від серйозних опіків, либонь, навіть від спалення живцем.

На друзки розлетілося й вікно, і пляшка. Бензин зайнявся в повітрі, яскраво хлюпнувши, немов якась палаюча летюча риба. Піт пригнувся, одночасно крутнувшись на місці. Вогненна риба пролетіла повз нього, підпаливши йому один рукав сорочки, і приземлилася на килим перед столом Джулії.

— Що це, бля… — почав Тоні, але тут друга пляшка перекидом пролетіла крізь віконну діру. Ця розбилася прямо в Джулії на столі, брязнувши осколками навсібіч, поширюючи вогонь на розкидані по стільниці папери, доливаючи ще вогню згори поперед столу. Запах палаючого бензину був гарячим, густим.

Піт кинувся до водяного кулера, що стояв у кутку, б'ючи себе по боку палаючим рукавом. Він незграбно підняв і притиснув бутель з водою собі до живота, підставляючи під струмінь води з горла бутля палаючу сорочку (рука ним відчувалася зараз, немов він її сильно обпік на сонці).

З нічної темряви полетів наступний коктейль Молотова. Не долетів, розбився на тротуарі, запаливши невеличке вогнище на бетоні. Цівки палаючого бензину стікали до риштака і гаснули.

— Лий воду на килим! — закричав Тоні. — Лий, поки весь дім не зайнявся!

Ошелешений Піт, важко дихаючи, лише поглянув на нього. Вода з пластикового бутля виливалася на той край килима, що не потребував зволоження.

Хоча його репортерська діяльність обмежувалася винятково темою юніорських спортивних змагань, у свої шкільні роки Тоні Гай і сам був носив светра з трилітерною[324] монограмою. І через десять років після того його рефлекси збереглися майже в повнім порядку. Він вихопив бутель у Піта і спершу полив з нього зверху на стіл Джулії, а потім на палаючий килим. Вогонь почав ширитися, але, може… якщо він встигне… і якщо є запасний бутель, або навіть пара в коридорі, що веде до комори в задній частині будинку…

— Ще! — гукнув він Піту, котрий стояв, витріщившись на задимлені рештки свого рукава. — У задньому коридорі!

Якусь мить Піт, схоже, ще не міг утямити, про що йдеться. Потім второпав і прожогом кинувся до коридору. Тоні обійшов стіл і вихлюпнув останню пінту води на полум'я, що намагалось розширити тамтешній плацдарм.

А тоді з темряви прилетіла остання пляшка коктейлю Молотова, і ось вона-то й наробила найбільшої шкоди. Це було пряме попадання в купу накладених ними біля вхідних дверей пачок газет. Палаючий бензин затік під плінтус і спалахнув угору. Крізь язики полум'я Мейн-стрит виділась якимсь хитливим міражем. У глибині цього міражу, на протилежному боці вулиці, Тоні розгледів пару невиразних постатей. Крізь розжарене повітря вони здавалися такими, що ніби танцюють.

— ЗВІЛЬНІТЬ ДЕЙЛА БАРБАРУ, БО ІНАКШЕ ЦЕ ЛИШЕ ПОЧАТОК! — проревів підсилений мегафоном голос. — НАС БАГАТО, І МИ ГОТОВІ СПАЛИТИ ВСЕ МІСТО! ЗВІЛЬНІТЬ ДЕЙЛА БАРБАРУ, БО ІНАКШЕ ВИ ДОРОГО ЗАПЛАТИТЕ!

Тоні поглянув униз і побачив у себе між ступнями вогняний ручай. Води, щоб його загасити, він більше не мав. Скоро вогонь прожере килим і візьметься за старе сухе дерево підлоги. Тим часом пожежею охопило вже всю передню частину офісу.

Тоні кинув пустий бутель і відступив назад. Температура підвищилася, він відчував, як від жару йому стягує шкіру. «Якби не ці чортові газети, я міг би…»

Але для «міг би» вже було запізно. Він озирнувся і побачив в одвірку Піта з бутлем води «Поланд Спрингс» у руках. Більша частина його обгорілого рукава вже відпала. Шкіра на руці була яскраво-червоною.

— Пізно! — крикнув Тоні. Він покинув стіл Джулії, котрий вже перетворився на колону вогню, що сягала стелі, і рушив по широкій дузі, прикриваючи собі рукою лице від жару. — Занадто пізно! На задній хід!

Піт Фрімен не потребував підганяння. Він пожбурив бутель просто у вогонь і кинувся навтьоки.

Керрі Карвер рідко коли мала якийсь стосунок до «Палива & Бакалії», хоча крамничка впродовж багатьох років забезпечувала їй із чоловіком доволі приємне життя, вона вважала себе Вищою За Все Це. Проте, коли Джонні зауважив, що непогано було б їм поїхати фургоном та перевезти звідти залишки консервованих харчів додому — «на зберігання», як делікатно висловився він, — Керрі відразу погодилась. І хоча зазвичай роботою вона не струджувалась (здебільшого присвячувала себе регулярному перегляду «Судді Джуді»[325]), тут вона зголосилась допомогти. У «Фуд-Сіті» вона не була, але пізніше, коли сходила туди зі своєю подругою Лі Андерсон подивитися на наслідки колотнечі й розбиті вітрини супермаркету, кров на бруківці дуже її налякала. Вона злякалася за своє майбутнє.

Джонні виносив картонні ящики з супом, бобами і соусами; Керрі складала їх до кузова їхнього «Додж-Рема». Вони вже зробили половину справи, коли далі по вулиці спалахнуло полум'я. Обоє чули гасла, промовлені в мегафон. Керрі начебто помітила двох чи трьох людей, котрі бігли провулком повз універмаг Берпі, але не була цього цілком певна. Пізніше вона буде певна і кількість тих постатей збільшиться до чотирьох. А може, й п'яти.

— Що це означає? — запитала вона. — Милий, що це означає?