Розділ «СІЛЬ»

— Ви хочете сказати, що вбивство не в його репертуарі?

— Не обов'язково. Коли померла його дружина, ходили чутки, ніби це відбулося не без його допомоги. Я не кажу, що це чиста правда, але те, що такі чутки народилися, перш за все свідчить про те, якою дану особу бачать люди.

Кокс розуміюче мугикнув.

— Проте, заради всього святого, мені не зрозуміло, яка політична доцільність у вбивстві й сексуальній нарузі з двох неповнолітніх дівчат.

— Барбі ніколи цього не зробив би, — знову повторила Розі.

— Така ж незрозуміла картина, якщо розглядати Коґґінса, хоча його пасторат, особливо та їхня радіостанція, виглядає підозріливо розкішно забезпеченим матеріально. А щодо Бренди Перкінс? От тут уже може ховатись політика.

— Але ж ви не можете прислати до нас морських піхотинців, щоб його зупинити, авжеж? — спитала Розі. — Ви нічого не можете, окрім як споглядати. Як ті діти на акваріум, де найбільші риби спершу з'їдають усю їжу, а потім починають пожирати менших рибок.

— Я можу відімкнути мобільний зв'язок, — задумливо проказав Кокс. — Можу заблокувати інтернет. Принаймні це я можу зробити.

— У поліцейських є портативні рації, — сказала Джулія. — Він Цим скористається. А в четвер на зборах, коли люди почнуть скаржитися, що втратили зв'язок із зовнішнім світом, він звинуватить У цьому вас.

— Ми планували скликати прес-конференцію у п'ятницю. Я міг би її скасувати.

Джулія аж похолола від самої думки про це:

— Навіть не думайте. Тоді він буде позбавлений необхідності пояснювати свої дії перед світом.

— Плюс, — включилася Розі. — Якщо ви вимкнете телефони і інтернет, ніхто не зможе розповісти вам або комусь іншому про те, що в нас коїться.

Кокс постояв мовчки, дивлячись собі під ноги. Потім підвів голову.

— А як щодо того гіпотетичного генератора, який може підтримувати Купол? Ніяких новин?

Джулія не була певна, чи варто розповідати Коксу, що пошуки генератора вони доручили зовсім ще юним школярам. Та сталося так, що потреба відповідати на це питання раптом відпала, бо саме в цю мить заревла міська пожежна сирена.

Піт Фрімен кинув останню пачку газет біля дверей. А тоді, упершись руками собі в поперек, розпрямився і потягнувся. Тоні Гай почув тріск навіть з іншого кінця кімнати.

— Тріщить так, ніби в тебе спина хвора.

— Та ні, я почуваюся чудово.

— Моя жінка зараз уже мусить хропти, — сказав Тоні. — А в гаражі я маю заховану пляшку. Хочеш, зайдемо по дорозі додому, хильнемо трішечки?