Розділ «У ЛЬОХУ»

Джо поклав великий палець на кнопку, але потім подивився на них похмуро:

— Хочу вас попередити, ця штука може показувати дулю з маком геть усюди, а там все-таки буде десь генератор, та ще й не той, котрий випромінює альфа-бета ритми…

— Та вмикай уже, заради Бога! — перервав його Бенні. — Ця тягучка мене доконає.

— Він правий, — кивнула Норрі. — Вмикай.

Але трапилася цікава річ. Вони досхочу випробували лічильник у хаті Джо, і він працював чітко: коли піднесли його до старезного годинника з радіолюмінесцентним циферблатом, стрілка слухняно колихнулася. А от тепер, коли вони опинилися тут — так би мовити, на полі бою — Джо закам'янів. Піт виступив у нього на лобі. Він відчував, як той накопичується й ось-ось почне стікати йому в очі.

Він би міг довго ще так простояти, аби Норрі не поклала йому на руку свою долоню. А зверху й Бенні поклав свою. Тож вони посунули вмикач-повзун разом, утрьох. Стрілка у віконці ІМПУЛЬС/ СЕК умент стрибнула на +5 і Норрі вчепилася в плече Джо. Але тоді стрілка повернулася на +2 і дівчинка послабила свою хватку. Вони не мали досвіду з лічильниками радіації, але всі здогадалися, що побачили просто природний фон.

Джо повільно обійшов естраду, тримаючи в руці трубку Гайґера-Мюллера, якою закінчувався витий шнур, схожий на телефонний. Лампочка живлення горіла яскравим медовим світлом, і стрілка час від часу трохи ворушилася, але здебільшого залишалася нерухомою, тримаючись біля нуля. Побачені ними маленькі її стрибки, радше були спричинені їхніми власними рухами. Його це не здивувало — у глибині душі він очікував, що ця справа не буде простою, але в той же час Джо відчув гірке розчарування. Це було насправді дивно, як гарно розчарованість і відсутність здивування можуть доповнювати одне одну; немов близнючки Ольсен[288] в царині емоцій.

— Дай я спробую, — попросила Норрі. — Може, мені більше пощастить.

Він безборонно віддав їй прилад. Приблизно годину чи й довше вони прочісували міський майдан, по черзі тримаючи апарат. Вони бачили, як на Мілл-стрит завернула машина, але не помітили Джуніора Ренні, котрий знову почувався краще, за її кермом. І він їх не помітив. Санітарна машина промчала міським пагорбом в напрямку «Фуд-Сіті», з увімкнутими мигалкою і сиреною. На неї вони подивилися уважніше, але знову були заклопотані своєю справою, коли невдовзі знов з'явився Джуніор, цього разу за кермом батьківського «Гаммера».

Вони так ні разу й не скористалися для камуфляжу киданням фрізбі, яку прихопили з собою: надто вже поринули в дослідження. Та й потреби в цьому не виникало. Мало кого з людей, що поверталися додому, могло цікавити те, що відбувалося зараз на майдані. Дехто з них був поранений. Більшість тягнули звільнені від рабства маркету харчі, а декотрі штовхали перед собою з верхом завантажені візки. Майже всі мали такий вигляд, ніби їм за самих себе соромно.

Близько полудня Джо і його друзі вже готові були здатися. Крім того, вони зголодніли.

— Ходімо до мене, — сказав Джо. — Моя мама нас чимось нагодує.

— Суперово, — погодився Бенні. — От би китайським рагу! У твоєї ма в ньому завжди багато грибів.

— А може, спершу перейдемо міст Миру та пошукаємо на тому березі? — спитала Норрі.

Джо знизав плечима:

— Гаразд, але там нічого нема, тільки ліс. І там ми віддалимося від центру.

— Так, але… — вона осіклася.

— Що «але»?

— Нічого. Просто думка. Мабуть, дурна.

Джо поглянув на Бенні. Бенні знизав плечима і віддав їй лічильник Ґайґера.