Розділ «Частина друга»

Але він переоцінив свої сили і за мить його хропіння потрясло корабель до самих основ. Дівчина підвелася, накинула на себе сукню і протягом якоїсь хвилини постояла над ним, усміхаючись, перш ніж вислизнути з каюти.

У темряві перед світанком Гай стояв на баку корабля й тренувався зі своєю сокирою, вимахуючи нею з посвистом. Він відчував, як в’яле старе вино заструмувало швидше в його жилах, піт пробився на поверхню тіла, яке дихало теплом попри озерну прохолоду. Він поміняв руки на топорищі, й велика сокира заспівала. Отупіння в його голові прояснилося, й піт поплив по тілу струмочками, які дзюркотіли по мускулистих ногах і руках, по горбатій, як у бика, спині, намочили настегенну пов’язку, затікали йому в очі, й Гай почав танцювати – він легко кружляв, стрибав і вимахував руками, а сокира всюди літала за ним.

Світанок уже забарвив небо, коли він нарешті зупинився й обперся на топорище сокири. Його віддих парував і хрипів у холодному потоці вранішнього повітря, але кров заструмувала йому в тілі, й він знову відчув себе людиною.

У каюті одна з Ланнонових дівчат-рабинь зішкребла з його тіла піт золотою лопаточкою, подарунком від Ланнона. Потім натерла його запашною олією, розчесала й уклала йому волосся та бороду, подала просторий халат без пояса з білої тканини.

Він вийшов на палубу саме в ту мить, коли всім кораблям у флоті передали наказ змінити курс, і вони повернули на схід і тепер чекали, коли зійде сонце, надавши рабам-веслувальникам, які вдячно злягли на свої весла, можливість трохи перепочити. Коли сонце піднялося над обрієм, Гай проспівав подячну молитву Ваалу. Потім улаштували сніданок на відкритій палубі, посадивши товариство на мати з плетеного очерету. Гай дивився на їхні роздратовані обличчя, сірі й поморщені, з мішками під очима. Навіть Ланнон здавався блідим, і руки йому тремтіли, коли він снідав теплим молоком і медом, поданим йому у глибокій мисці.

Гай почав сніданок із пшоняних млинців, з яких скапували олія й мед, потім з’їв вудженого озерного ляща, а коли він замовив смажену качку, приправлену гострим диким часником і ще пшоняних млинців, товариство подивилося на нього зі страхом. Гай розібрав качку на малі шматочки й, коли їв, зобразив на обличчі полегкість, бо пильно дбав про свою репутацію.

Філон заговорив за всіх, коли нарешті викрикнув:

– Великий Ваале! Ти, Гаю, кривдиш не тільки власний живіт, а й мій також.

І підхопився на ноги й поквапився вниз.

– Він має рацію. – Ланнон засміявся вперше за той день. – Ти схожий на дитину, яка не пила нічого отруйнішого, ніж молоко матері.

– Він смоктав лише червоне вино Зенґу, а зуби точив на лезі своєї сокири.

– Якби в озері було вино, а не вода, він понизив би його поверхню до такого рівня, що ми могли б пройти по ньому пішки.

Гай підморгнув їм, наче лукавий гном, і відірвав ще одну лапу від смаженої качки.

Наприкінці ранку вони досягли мілини, й Габбакук Лал вийшов наперед, щоб провести корабель крізь вузький канал. Водяні гіацинти, папірус і з десяток інших різновидів рослинності загрожували перекрити шлях життя для Опета. Човни, які працювали в каналі, відійшли вбік, коли десять великих кораблів проминули їх на срібних крилах. Офіцери салютували штандартові дому Барка на головній щоглі, піднявши вгору стиснуті кулаки, але загони рабів, приречені вічно боротися з озерними водоростями, стояли мовчки, дивлячись на кораблі терплячими очима тварин.

Ближче до Опета вони проминули багато рибальських човнів. У сітях, які витягували з води, риба виблискувала сріблом, наче спіймані зорі, а вгорі, над головами людей, літали й голосно кричали білі хмари чайок.

На обрії виринув ряд скелястих пагорбів, тьмяно-червоних у сонячному світлі, й на палубу висипали всі ті, хто втішався хвилинами повернення додому.

Мурсил, головний мисливець, прийшов до Ланнона на стернову палубу й опустився на коліно.

– Ти кликав мене, величносте.

– Так, і пігмея.

– Він тут, царю.