Розділ «Частина друга»

Розповідь Таніт закінчилася, й діти стали просити, щоб вона розповіла більше, закидаючи її проханнями, благаннями та хабарницькими поцілунками, але Гай прикинувся сердитим і насварився на них, тоді як вони сміялися й захоплено плескали в долоньки. Він криками покликав няньок, і вони прийшли – серед них була й висока, замислена, гаряча жінка, яка завжди вселяла Гаю тривогу, коли дивилася на нього своїми бездонними чорними очима.

Він сказав їй:

– Селено, вже поночіє, скажи Тимонові, щоб він узяв лампу й провів вас до брами палацу.

Вона слухняно нахилила голову, почувши його слова, не виявивши ані вдячності, ані протесту.

Діти пішли, і вони сіли вечеряти втрьох, Таніт, Гай і Айна, стара жриця, постійна супутниця Таніт. Гай обрав її на цю роль із двох поважних причин. Вона була майже сліпа й зовсім глуха. Гай випробував її, роблячи безсоромні жести на її адресу з відстані в двадцять кроків. Айна не виявила ніякої реакції, як і тоді, коли Гай підкрався до неї ззаду впритул і викрикнув брутальне ім’я прямо їй у вухо. Вона була саме такою супутницею для Таніт, якою хотів її бачити Гай.

Вони поїли з низько опущеним гнітом у лампах, їм прислужувала стара рабиня, а коли закінчили їсти, Гай повів Таніт зовнішніми сходами на дах, і вони посідали біля парапету на очеретяних матах та шкіряних подушках. Нічний вітер з озера був прохолодний, а зірки в небі сяяли яскравим жовтим світлом. Гай схилився над своєю лютнею й почав награвати дзюркотливу мелодію, якою він тренував підсвідомий розум Таніт сприймати її як сигнал гіпнотичного зосередження. Перш ніж він урвав останні звуки мелодії, вона дихала повільно й рівно, її тіло завмерло, а очі стали темно-зеленими й невидющими.

Поки його пальці бігали струнами інструменту, повторюючи мелодію знову й знову, Гай заговорив. Він утримував свій голос на монотонному співучому тоні, говорячи лагідно й з лукавою наполегливістю, а Таніт сиділа в місячному світлі й слухала його внутрішнім вухом.

У перший день сто шостого свята Родючості Землі Ланнон Гіканус, сорок сьомий Великий Лев Опета, вирушив із процесією до храму Астарти по пророцтво.

Він перетнув територію храму Ваала, де священні башти під охороною монолітів вирізьбленого сонячного птаха вказували на сонце. Там його чекало мовчазне населення міста. Біля розколини в червоній скелі, яка охороняла вхід до священного гроту, він зняв із пояса меч і віддав його пігмею, своєму начальнику полювання, щит і шолом він передав зброєносцям і неозброєний, із непокритою головою ввійшов у розколину в скелі.

По вистеленому плитами тунелю він просувався в мовчазну красу гроту. Береги басейну були вимощені плитами пісковику, й сам басейн обкладений заокругленими плитами з того самого матеріалу. Ряди кам’яних лав стояли під крутими стінами гроту, а під однією з далеких стін було напіввбудоване у скелю святилище Астарти. Його портал спирався на колони в грецькому стилі й містив у собі келії жриць та залу оракула, де проголошувалися пророцтва.

За кам’яним троном оракула був захований вхід до архівів міста, що зберігалися у вирубаному у скелі тунелі, а за тим тунелем, затулені масивними кам’яними дверима та прокляттям богів, були скарбниця та гробниця царів.

Ланнон зупинився неподалік від басейну, й жриці вийшли йому назустріч, щоб провести його до краю басейну. Там вони допомогли йому скинути із себе обладунок та одяг.

Високий, голий чоловік досконалої статури стояв на верхніх сходинках, які вели вниз, у зелену воду. Його тіло вкривали м’язи, як тіло тренованого атлета, хоч важкі й опуклі біцепси на плечах та шиї свідчили про досконале володіння мечем. Проте плаский живіт і худі боки мали м’язи лише під шкірою, малопомітні. Смужка золотого волосся збігала вниз від пупа через живіт, щоб вибухнути сонячним мереживом кучерів там, де починалися ноги. Добре сформовані, довгі й акуратні, вони легко утримували царське тіло.

Верховна жриця благословила його й попросила богиню виявити свою ласку до нього. Ланнон спустився сходами й поринув у священну життєдайну воду.

Поки дві молоді послушниці обтирали царю тіло й одягали його у свіжий одяг, Гай Бен-Амон проспівав подячну молитву богині, й, коли вона закінчилася, очі всіх звернулися вгору, дивлячись на дах печери високо над зеленим басейном.

Ланнон вигукнув гучним голосом:

– Астарто, мати місяця й землі, прийми посланця, якого ми тобі посилаємо, і вислухай наше благання прихильно.

Натовп, який зібрався навколо басейну, підняв руки вгору, розкинувши їх знаком сонця, й по сигналу тіло жертви полетіло вниз із плити, що нависала над отвором у стелі грота. Зойк приреченої душі пролунав дуже коротко в печері, відлунюючи від її стін, аж поки тіло вдарилося об воду, і вага ланцюгів, якими воно було обмотане, вмить затягла його в зелені глибини.

Ланнон відвернувся від басейну і пройшов між рядами жриць до входу у святилище. Зала, в якій проголошувалися пророцтва, була лише трохи більшою, аніж вітальня в домі багатого чоловіка. Лампи там горіли рівномірним світлом з неприродним зеленим відтінком, і запах спалюваних трав був тяжким і задушливим. Простір за троном пророчиці, від стелі до нерівної підлоги, затуляли штори.

Пророчиця сиділа на троні, маленька постать, цілком обгорнута білою мантією, обличчя сховане в тінях каптура.