Розділ «Частина друга»

– Але він кинув мені виклик. Він забрав у мене те, що було моїм, і я не можу йому цього забути.

Ланнон круто обернувся й вибіг зі святилища. Його зброєносець і начальник полювання побачили, який вираз має його обличчя, й попередили всіх, повз кого промчав розлючений цар, повертаючись до свого палацу.

В останній день свята Ланнон Гіканус молився у храмі великого Ваала, сам-один у священному гаю, між баштами й кам’яними сонячними птахами. Потім він вийшов звідти, щоб почути повторні присяги вірності від своїх підлеглих. Усі дев’ять шляхетних родин мали взяти участь у цьому заході, а також жерці, гільдії ремісників і могутні торговельні синдикати царства. Вони мали повторити свої присяги вірності трону й піднести подарунки Великому Леву.

Гай Бен-Амон не був присутній на церемонії. Виголосити присягу вірності за орден жерців і піднести царю подарунок мав Бекмор. Ланнон тихо загарчав, коли молодий воїн-жрець шанобливо схилився перед ним.

– А де святий отець Бен-Амон?

– Мій володарю, я говорю від його імені й від імені всіх жерців великого Ваала.

Бекмор, як навчив його Гай, уникнув відповідати на запитання, і Ланнон не міг протестувати далі в присутності вельмож, які всі тут зібралися.

То була остання церемонія свята, й Опет поринув в оргію їди та пиття, веселощів і розпусти. Тоді як Ланнон бенкетував із вельможами в палаці, простолюд заповнив вузькі вулиці міста, співаючи й танцюючи. Продавці вина вільно ходили, де їм заманеться, але протягом годин денного світла обмеження звичаїв та закону стримували поведінку натовпу. Темрява приносила із собою хтиві й розпусні веселощі, притаманні святу. Уночі шляхетні матрони та їхні вродливі доньки, закутані в плащі з каптурами, вислизали зі своїх домівок на вулиці, щоб приєднатися до розпусної гульні, або, щонайменше, милуватися нею з блискучими очима й уривчастим сміхом. На один день й одну ніч суспільні обмеження призупинялися, й жоден чоловік, жодна жінка не могли вимагати пояснення або звіту від своєї дружини чи свого чоловіка. Проте таке відбувалося лише один раз на п’ять років, і, коли свято закінчувалося, залишалися наповнені вином голови, бліді обличчя й тремтячі руки, а ще самовдоволені й таємничі усмішки.

На середину полудня Ланнон був п’яний, глибоко й щасливо п’яний, як і більшість його гостей. У банкетній залі палацу панувала неймовірна задуха. Сонце люто шмагало променями по пласкому глиняному даху, тоді як гарячі тіла п’ятисот збуджених вельмож і спека від огорнутих гарячою парою страв розкішної їжі перетворювали банкетну залу на піч.

Гомін голосів заглушував мужні зусилля музик, а вправні танці голих дівчат втрачали свою досконалість, бо група молодих і шляхетних лицарів обстрілювали їх стиглими виноградним гронами. Намагання влучити в ту або в іншу частину дівочого тіла спонукали їх організовувати змагання, в яких ставили на кін великі суми золота.

Глибоко поринувши у вино й балачки, Ланнон не помітив раптової зміни в атмосфері свята, аж поки майже повна тиша опустилася на залу. Він підняв погляд, швидко спохмурнівши, й побачив, що руки музик завмерли на їхніх інструментах, танцюристи зупинилися, як паралізовані, а гості вклякли, повитріщавши очі.

Похмурий вираз Ланнона налився люттю, коли він побачив Гая Бен-Амона, що наближався до нього через залу. Гай був одягнений у синю туніку із заплетеною в неї по краях золотою ниткою. Він мав на собі золотий пояс, за яким стримів усипаний дорогоцінними каменями кинджал. Його волосся та борода були ретельно змащені й закучерявлені, а золоті сережки теліпалися йому до пліч.

Вираз його обличчя був урочистий, коли він швидко опустився навколішки перед Ланноном, і його голос, золотий і солодкий, долетів до кожного кутка в залі:

– Мій царю, я прийшов оновити свою присягу у вірності тобі. Нехай усі знають, що я шаную тебе понад усе на світі та зберігатиму тобі вірність до самої смерті й після неї.

Ланнон був вибитий із рівноваги, як і розраховував Гай. Його мозок був скаламучений від несподіванки й випитого вина. Він почав шукати слова, але, перш ніж він їх знайшов, Гай швидко підхопився на ноги.

– На знак своєї вірності я пропоную тобі подарунок.

Рукою він подав сигнал у себе за спиною, й усі голови в залі обернулися до парадного входу.

Височенна постать Тимона з’явилася на порозі зали. Раб перетнув усю довжину й зупинився біля Гая. Він подивився в обличчя Ланнона лютими задимленими очима.

Гай прошепотів:

– Униз!