Розділ «Частина друга»

– Що ти маєш на увазі? – заохотив його Гай.

– Хіба не міг він наступати на нього флангами й оточити його центр?

– Саме в цьому різниця між обороною й наступом, – пояснив Гай, і вони заходилися обговорювати тактику й стратегію битви, аж поки вийшли крізь зовнішню браму храмової території.

Далі будь-яка розмова між ними стала неможливою, бо юрма помітила дивну пару: велетенського чорного раба й маленького, схожого на гнома хазяїна. Люди вітали Гая, штовхаючись навколо нього, щоб доторкнутись до його руки, послухати його жарти, а можливо, й випросити милостиню – монету з гаманця, що висів на поясі в Тимона.

Гаю подобалася популярність. Він усміхався, жартував й обережно пропихався крізь натовп. Успішний воєначальник – він брав участь у ще двох кампаніях після взяття великого полону рабів, – улюблений усіма священнослужитель, знаменитий дотепник, автор пісень і багатий філантроп (статок Гая значно підвищився за останні два роки), він був об’єктом народного підлабузництва в усьому місті.

Вони перетнули ринковий майдан із його дивовижними пахощами – гострими запахами прянощів і стічних канав, – видовищами та звуками. В одному місці, де торгували рабами, продавали дівчину змішаної крові ює, продавець помітив Гая в натовпі й погукав його.

– Мій володарю, пропоную витвір мистецтва спеціально для вас. Статую з жовтої слонової кістки.

Він розгорнув на дівчині плащ і показав її тіло.

Гай засміявся й заперечливо помахав рукою. Вони пройшли понад кам’яною пристанню біля озера, де стояли кораблі, майже доторкаючись один до одного кормою, їхні люки були відчинені, вантажники бігали туди-сюди, переносячи товар. Від таверн і винарень, які стояли біля пристані, долітав кислий запах дешевого вина й чулися вибухи п’яного реготу. Повії махали руками, кличучи клієнтів, із провулків між крамницями. Близькі сутінки пом’якшували їхні висмоктані фізіономії та наквацяні щоки й губи – Гай дивувався, яку втіху може знайти чоловік у спілкуванні з такими дівчатами.

За суєтою гавані стояли міські будинки, що належали шляхетним родинам та багатим купцям, кожен із них був оточений глиняним зовнішнім муром і важкими, прикрашеними різьбленням дерев’яними воротами. Нова оселя Гая була однією з найменш претензійних, мала вхід із вузького, оточеного мурами провулку, а з плаского даху відкривався вид на озеро.

Пройшовши у ворота, Гай зняв плащ, витяг із піхов меча, віддав усе це Тимонові з радісним жестом, що він нарешті вдома, й пройшов на вимощене бруківкою центральне подвір’я.

Принци й принцеси, усі чотирнадцятеро, під керівництвом близнючок Геланки й Імілци чекали на нього. Обидві дівчини виросли й тепер переживали незручний період між дівочим і жіночим віком. Надто молоді, щоб хихотіти, й уже не такі юні, щоб зустрічати Гая поцілунком.

Такі заборони не діяли на молодших дітей дому Барка, й вони підбігли до Гая, щільно його оточивши. Обов’язок навчати релігії дітей царського дому Гай узяв на себе добровільно, й, попри відчуження між царем і Гаєм, Ланнон не став утручатися в цю домовленість. Він не схвалив її, але й не заборонив. Гай провів учнів у добре провітрювану вітальню свого дому.

На подвір’ї одна з царських няньок зачекала, поки її підопічні пішли за верховним жерцем, перш ніж обернулася, і її очі зустрілися з очима Тимона. То була висока дівчина з дужими плечима, з довгою талією й зі спокусливими стегнами. Її ноги також були прямі й сильні, але її долоні – вузькі, рожеві й тендітні. Вона змащувала волосся й одягалася, як одягалися венді, бо належала до племені Тимона. Її взяли під час великого рейду, вона не народилася рабинею й не походила від тих смиренних залежних людей, які не знали нічого, крім життя в неволі. Вона вирізнялася нескореним духом, який не поступався духові Тимона. Її шкіра була трохи світлішою, ніж у нього, обличчя кругле, у формі місяця, ніс плескатий і широкий, губи повні й випнуті, але зуби маленькі, рівні й дуже білі, коли вона всміхалася до Тимона.

Тимон рвучко нахилив голову, подавши категоричну команду, й Селена, дівчина-рабиня, згідно кивнула. Коли Тимон покинув двір і через кухню пройшов у помешкання рабів, вона пішла за ним.

Він чекав на неї у своїй маленькій кімнатці з одним очеретяним матрацом і кількома вовняними килимками. Вона прийшла до нього без вагань і лягла, пригорнувшись до його великих твердих м’язів грудей, живота та стегон. Її круглі груди випинали крізь пурпурову туніку дому Барка, коли вона притиснулася до Тимона.

Вони наблизилися обличчям до обличчя, доторкаючись лагідно, але з великим жаданням до очей одне одного, губів і ніздрів, пригортаючись одне до одного у своїй потребі та бажанні.

– Коли я обіймаю тебе, я знову стаю царем венді, а не собакою-рабом, – прошепотів Тимон, і дівчина застогнала, притуляючись до нього у своєму коханні.

Його руки могли вибити життя з будь-якого чоловіка, але він послабив туніку дівчини й поніс її на свій матрац. Він поклав її на ложе й коли ліг на неї, то сказав:

– Ти будеш моєю першою дружиною. Моєю царицею і матір’ю моїх синів.