Розділ «Частина друга»

І штовхнув раба-велетня ліктем у бік. Тимон повільно опустився на одне коліно й нахилив голову.

– Але ж він належить богам, – хрипко заперечив Ланнон. – Ти оголосив, що він богопозначений, жерче!

І Гай зібрав усю свою рішучість, щоб сказати брехню, вчинити блюзнірство. Попри той факт, що він уже все пояснив і богам, і Тимонові, він почувався ніяково. Гай мусив повернути собі довіру й ласку царя, й він розумів, що для цього існує лише один шлях. Ланнон був гордий. Він сам загнав себе в глухий кут і вийти з нього не міг. Гай повинен зробити пропозицію. Він попросив великого Ваала, щоб той дозволив йому знехтувати позначку на нозі раба. Він попросив про це вголос, міряючи кроками дах свого будинку в середині дня. Далекий гуркіт літнього грому став тією відповіддю, на яку сподівався Гай. Боги відповіли йому, але Гай нервував, відповідь здалася йому досить ухильною й не позбавленою певної двозначності. Для Гая також було дуже важко признатися в тому, що він помилився – це суперечило його сутності.

– Мій володарю, – сказав Гай. – Я помилився. Боги мені повідомили, що той знак на нозі – несвященний.

Ланнон витріщився на Гая. Він легенько похитав головою, так ніби не хотів вірити власним вухам.

– Ти хочеш сказати – ти віддаєш його мені без будь-яких умов? Тобто я можу порішити його негайно, якщо захочу? – Він нахилився вперед, дивлячись на Гая. – То ти віддаєш його мені, не ставлячи переді мною жодних умов?

– Я проголосив свою любов до царя, – сказав Гай і штовхнув Тимона ногою.

Могутнім і лунким басом Тимон повторив свої слова майже досконалою пунічною мовою:

– Я прийшов сюди як живий доказ цієї любові.

Ланнон відхилився назад на подушках. Він поміркував, і похмурий вираз повернувся, коли він побачив, у чому суть того, що відбувається.

– Ти намагаєшся накинути на мене ланцюги. Умови існують – вони тільки ліпше приховані, – сердито пробурчав він.

– Ні, мій володарю. Йдеться не про ланцюги, а по шовкові ниті дружби, – лагідно сказав йому Гай.

Вони подивилися один одному у вічі. Ланнон почервонів від гніву, Гай лишався врівноважений і спокійний.

Потім несподівано обличчя Гая різко змінило вираз, і його темні очі зблиснули. Сережки на його щоках затанцювали від стримуваного сміху. Ланнон розтулив рота, щоб гаркнути на нього, відкинути його подарунок і пропозицію дружби. Натомість у його горлі забулькотів сміх і зірвався з розтулених губів. Він сміявся доти, доки сльози потекли йому по щоках, і між нападами сміху він стогнав від болю у м’язах живота.

– Лети для мене, Сонячний Пташе, – пробелькотів він, і Гай упав поруч нього на подушки й затрусився та затремтів від сміху.

– Ричи для мене, Великий Леве Опета! – вигукнув він, і дівчина-рабиня налила повну чашу вина й принесла йому.

Гай великими ковтками випив половину й передав чашу Ланнону. Той осушив її. Кілька цівок вина потекли з кутиків його рота на золоту бороду. Він розбив чашу об кам’яну підлогу, потім ухопив Гая за плечі.

– Ми згаяли багато часу, мій Сонячний Пташе. Надолужмо його. Що ми зробимо насамперед?

– Вип’ємо, – сказав Гай.

– Це добре, – погодився Ланнон. – А потім?