Розділ «ЙоунКолфер Артеміс Фаул. Місія в Арктику»

Пси завмерли, причому один з них спробував завмерти у стрибку й звалився на спину товаришеві. Кілька секунд вівчарки жували одна одній хвости, аж поки згадали, що на стелі висить якась істота, котра тільки-но їх обгавкала. Акцент, що й казати, жахливий, щось середньоєвропейське. Але мова все ж таки загалом собача.

— Аруф? — перепитала вівчарка номер один. — Шо ти каиш?

Мульч показав на дресирувальника.

— Вуф арфі аррууф! У того чоловіка за пазухою схована велика кістка! — прогавкав він чистісінькою собачою мовою.

Німецькі вівчарки кинулися на свого учителя-мучителя, Мульч шаснув у дірку в вікні, Меґґі Ві зарепетувала так пронизливо, що її косметична маска вся розтріскалась, пакетики з-під чаю попадали на підлогу. А Мульч, хоча й усвідомлював, що цей розділ його кар’єри дописано до кінця, відчував неабияку втіху. Адже пазуху йому так приємно відтягував «Оскар», який ще хвилину тому належав уславленій Ямайці.

До вибуху гранат лишалося двадцять секунд, а командувач усе ще тулився до стіни шахти. Індивідуальних крил у шатлі вони не мали, та коли б і мали, вже ніхто не встиг би вилетіти. Якщо не затягти Корча у корабель протягом кількох секунд, вибух зірве його зі стіни й жбурне в безодню. Командувач стане купкою попелу, якій не допоможуть жодні чари. Тож залишався тільки один вихід. Доведеться капітанові Куць удатися до магнітних затискачів.

Усі підземні шатли оснащено аварійними засобами посадки. Коли причальні вузли виходили з ладу, тоді зі спеціальних ніш на шатлі вистрілювалися чотири магнітні затискачі, які чіплялись за металеву поверхню майданчика й заводили шатл у повітряний шлюз. А ще затискачами часто користувалися для посадок у незнайомій місцевості — вони, мов п’явки, присмоктувалися до всього, де був хоч натяк на залізо.

— Ну, Джуліусе, — мовила Холлі, — тепер не ворушись!

Корч зблід. Джуліусе! Якщо вже Холлі назвала його на ім’я, то справи зовсім кепські.

Десять секунд…

Холлі увімкнула додатковий оглядовий екран.

— Випустити правий сигнальний затискач! — скомандувала капітан Куць.

Різкий скрегіт сповістив, що затискач випущено.

На екрані перед ельфинею з’явилося обличчя командувача. Навіть із такої відстані видно було, що Корч неабияк схвильований. Холлі навела перехрестя прицілу йому на груди.

— Капітане Куць, ти абсолютно впевнена?

Холлі проігнорувала запитання начальства.

— Магніти вистрілюються на п’ятнадцять метрів.

— Холлі, а може, я стрибну? У мене вийде, я певен.

П’ять секунд…

— Правий затискач, плі!