Розділ «ЙоунКолфер Артеміс Фаул. Місія в Арктику»

«Ой леле! — подумав Артеміс, потираючи високе чоло. — Вже й на Чарівний Народ поширився згубний вплив Голлівуду!»

А Мульч, відкинувши кошика із засушеними квітами, пірнув у камін. Розчахнувши щелепи, гном швидко заглибився у вікову глину. Ні, ця глина йому не смакувала. Всі мінерали й поживні речовини давно вже повисихали. Натомість ґрунт був пересипаний жужелицею й недокурками. Але все-таки це була глина, а всякий гном почувається у глині, як риба у воді. Мульч відчув, як помалу щезає його тривога. Тепер уже жодна істота на світі його не спіймає. Тут його стихія…

Гном швидко спускався, прожовуючи собі дорогу, поверх за поверхом. Позад нього тріщали стіни, впало кілька перегородок. Мульч зрозумів, що вже ніколи не отримає назад свого авансу, виплаченого за користування пентхаусом, — не одержить, навіть якщо сам прийде по гроші.

Трохи більше хвилини — і вже Мульч добувся до розташованого у підвалі гаража. Він уставив спідню щелепу на місце, потряс огузком, випускаючи залишок газів, і вивалився з-за ґраток. Спеціально перероблена під гном’ячі габарити повнопривідна автомашина чекала на господаря. Із баком, повним пального, із затемненим склом, авто-гномобіль стояв носом до виїзду з підземного гаража.

— Молокососи… — радісно видихнув гном, знімаючи ключі від автомобіля з ланцюжка на шиї.

Зненацька за метр від нього матеріалізувалася капітан Холлі Куць.

— Молокососи? — уточнила ельфиня, вмикаючи електрошокового кийка.

Мульч миттєво обміркував можливі варіанти втечі. Підлогу в підвалі встелено товстим шаром асфальту, а він смертельно небезпечний для гномів, бо геть заліплює кишечник, мов клей. Виїзд із гаража? Його загородив якийсь чоловік-гора. Ага, Мульч уже бачив того здоровила — у родовому маєтку Фаулів. Отже, той хлопчисько нагорі — не хто інший, як сумнозвісний Артеміс Фаул. Перед самим носом гнома стовбичила капітан Куць, свердлячи його аж ніяк не милосердним поглядом. Залишався, отже, тільки один вихід. Назад, у забитий комин. Підійнятися на пару поверхів і переховатися в якому-небудь іншому номері.

Холлі посміхнулась.

— Ану ж бо, Мульчу! Спробуй накивати п’ятами.

І Мульч спробував. Він крутнувся й пірнув у колишній комин, побоюючись дістати потужний розряд струму в задню частину свого тіла. І недарма побоювався. Ну як могла Холлі не влучити в таку масштабну ціль?

Місцевий термінал, розташований за шістнадцять миль на південь від Лос-Анджелеса, був замаскований голографічним зображенням піщаної дюни. Командувач чекав у шатлі. Він був уже настільки здоровий, що зустрів Мульча кровожерною посмішкою.

— От так-так, — вимовив Корч, підводячись із койки й притискаючи до своїх ребер свіжого пакета з льодом. — Невже це найдорожчий мій негідник воскрес із мертвих?

Мульч пригощався вишуканим кальмаровим паштетом, реквізованим з особистого холодильника атлантидського посла.

— І чому воно так виходить, Джуліусе, що ти ніколи не завітаєш до мене в гості? Зрештою, це ж я врятував тобі кар’єру в Ірландії. Коли б не Мульч Копач, ти б ніколи не довідався, що Фаул добув собі примірник Книги.

Коли Корч особливо сердився, аж запінювався, на його щоках можна було підсушувати зефір.

— У нас із тобою була домовленість, каторжнику. Ти її порушив. Тож я й повертаю тебе в тюрягу.

Своїми оцупкуватими пальцями Мульч брав паштет просто зі слоїка.

— Запити б жучачим соком… — замріяно мовив гном.

— Напихайся, Копачу, поки є така можливість. Бо наступну свою порцію отримаєш уже в віконечко у дверях.