Розділ «ЙоунКолфер Артеміс Фаул. Місія в Арктику»

— Слухаюсь, капітане! — мовив він, чіпляючи термосканер собі на груди.

Холлі відчинила люк, Пустомол стрибнув туди й швидко розчинився в тінях. Сканер на його грудях прочісував місцевість під ним теплочутливими променями. Холлі запустила на комп’ютері програму термосканування. Екран заповнили невиразні відтінки сірого. Прилад був спроможний виявити будь-яку живу істоту, хоч би вона ховалася й за товстою кам’яною стіною. Але ж там не було геть нічого підозрілого: кілька жаб-лихословів і троль, що, показуючи екрану свій волохатий огузок, плентав геть від шахти, не рахувалися.

— Гей, капітане! — затріскотів у навушниках Пустомолів голос. Може, мені облетіти її ще раз, щоб оглянути все ближче?

Портативні термосканери мали одну ваду — промені різко слабшали з відстанню.

— Гаразд, Куре. Зроби, про всяк випадок, ще одне коло. Але будь обачний.

— Не турбуйся, Холлі. Я знаю: Кур потрібен тобі ціленький, в одній особі. Будь певна, я не розсиплюсь на декількох Курів!

Холлі вже набрала в груди повітря, аби приструнчити зухвальця, але слова застрягли в горлі. На екрані… щось рухалось!

— Куре, ти бачиш це?

— Підтверджую, капітане. Я це бачу, але не доберу, що воно таке.

Холлі збільшила відповідну ділянку екрана. Там, на другому рівні, рухались якісь дві істоти. Постаті були забарвлені в сіре!

— Куре, залишайся на місці. Продовжуй сканування.

Забарвлені в сіре? Але ж як може рухатися сіре? Сіра барва означає, що воно мертве, не живе. Сіре не виділяє тепла, воно холодне, як могила. І все ж таки…

— Приготуйся до бою, рядовий Пустомоле! Можливо, то — ворог.

Холлі увімкнула канал зв’язку з поліційним штабом. О’Гир, технічний чудодій, що працював на Корпус, безперечно, мав би стежити за даними, які надходили від офіцерів, котрі сиділи в засідках.

— О’Гире, ти стежиш?

— Авжеж, Холлі, — відгукнувся кентавр. — Якраз виводжу твій сигнал на головний екран.

— І що ти думаєш про ті сірі тіні? Сіре — і рухається? Зроду не бачила нічого подібного.

— І я не бачив.

Запала коротка мовчанка, яку порушувало тільки клацання клавіатури.

— Можливі два пояснення, — нарешті озвався знову О’Гир. — Перше: це може бути збій в роботі апаратури. Скажімо, проникли фантомні образи з якоїсь іншої системи. Як радіоперешкоди.