Розділ «ЙоунКолфер Артеміс Фаул. Місія в Арктику»

Гоблін стояв на краю безодні, напевне не здогадуючись, що наближається виверження. Холлі розуміла: це не схоже на те, ніби втікач у відчаї ладен навіть стрибнути в потік магми. Просто гоблін був настільки дурний, що не міг запідозрити таку небезпеку.

Хвацько махнувши рукою, гоблін шугонув у шахту й швидко почав набирати висоту. Ось зараз він зникне з поля зору… Але все-таки здіймався утікач недосить швидко. Семиметровий струмінь розпеченої лави накинувся на нього, мов зміюка, що чигала в засідці, й миттю його поглинув.

Холлі не стала витрачати час на оплакування загиблого гобліна. Їй вистачало власних проблем. Лeгіонські захисні комбінезони були прошиті спеціальними волокнами, що не пропускали надмірного тепла, але ж тут ніякий захист не порятує. За кілька секунд накотиться хвиля сухого жару, й температура стане така, що тріскатимуться навіть кам’яні стіни.

Холлі глянула вгору. Саме те, що треба. Там усе ще висіли, прикріплені до стелі, стародавні цистерни з охолоджувачем. Вона поставила бластер на максимальну бойову потужність і почала вганяти заряд за зарядом у днище однієї цистерни, другої… Тут було не до прицільних пострілів.

Нарешті цистерни не витримали обстрілу й покрилися тріщинами, виплюнувши затхле повітря й кілька нікчемних дзюрків охолоджувача. Марна справа. Певне, охолоджувач помалу цідився протягом сторіч, а гобліни, ясна річ, і не подумали знову наповнити цистерни. Щоправда, лишалася ще одна цистерна, якої ельфиня ще не обстріляла. Чорна, довгаста, зовсім не схожа на стандартні легіонські цистерни зеленого кольору. Холлі стала під нею і вистрелила.

Три тисячі галонів води з охолоджувачем упали згори на ельфиню — тієї самої миті, коли з шахти вкотилася ревуча хвиля жару. Яке це було дивне відчуття: замерзати від жахливого холоду й водночас згоряти живцем! Холлі відчувала, як пухирі від опіків вискакують на її плечах і тут-таки лускають під натиском крижаної суміші. Капітан Куць мусила впасти на коліна, її легені розривалися від браку повітря. Але ж ні в якому разі не можна було зробити вдих, тільки не тепер. І вона не могла підняти руку, аби відкрити власний кисневий балон.

Здавалося, минула вічність, перш ніж те ревище змовкло й Холлі розплющила очі. Весь тунель був повний пари. Вона перевела забороло в протитуманний режим і підвелася з колін. З комбінезону зсунулися, з хрускотом посипалися шари льоду. Капітан Куць розгерметизувала шолом і глибоко вдихнула повітря тунелю. Все ще гаряче, але вже можна дихати.

За її спиною відчинилися вогнестійкі двері, й в отворі з’явився капітан Клопіт Келп на чолі рою швидкого реагування.

— Чудовий маневр, капітане.

Холлі не відповіла, бо цієї хвилини її дужче цікавила гвинтівка, якою, перш ніж випаруватися, пожбурив у неї гоблін. Якийсь допотопний мушкет, чи що, півметра завдовжки, з установленим над цівкою приладом нічного бачення.

Спочатку Холлі подумала: чи не навчилась якимось чином тріада Б’ва Кел виготовляти свою власну зброю? Але наступної миті усвідомила, що правда куди жахливіша. Капітан Куць обережно підняла гвинтівку з оплавленого каменя. Так, вона впізнала цю зброю: бачила щось таке на семінарі з історії органів правопорядку. Старий лазер системи «свинорил». Ці лазери вже сто років як заборонені законом. Але не це найгірше. Найгірше було те, що замість джерел живлення, якими користується Чарівний Народ, ця гвинтівка приводилася в дію лужною батарейкою типу «ААА» — батарейкою, що виготовляється на поверхні, людьми!

— Клопоте, — покликала Холлі, — поглянь на ось це.

— Д’Арвіт! — видихнув Келп і негайно сягнув рукою до передавача на шоломі. — Дайте мені виокремлений канал зв’язку з командувачем Корчем! Тут у нас контрабанда класу А. Так, так, повторюю: класу А! Потрібна повна команда техніків. Давайте й О’Гира сюди. Треба оточити весь цей сектор…

Клопіт усе вивергав накази, але Холлі вже нічого не чула — голос його наче подаленів, перетворився на тихе дзижчання. Отже, Б’ва Кел торгує з багноїдами. Люди й гобліни об’єднали зусилля, щоб знову пустити в дію заборонені види озброєння. Зброя вже тут, уже діє, отже… як довго треба чекати, поки вторгнуться багноїди?

Допомога прибула майже вмить. За якихось тридцять хвилин довкола шахти Е37 уже моргало стільки галогенних ліхтариків, що термінал почав нагадувати прем’єру фільму «Світ Голема».

О’Гир, ставши навколішки, обстежував зомлілого гобліна, що все ще валявся біля підніжжя ескалатора. Тільки завдяки зусиллям кентавра люди й досі ще не відкрили підземного пристановища Чарівного Народу. Саме цей геній науки й технології потужно штовхав уперед розвиток підземної цивілізації, здійснивши всі основні наукові відкриття — від передбачень викидів магми до технології стирання пам’яті. Біда тільки, що з кожним відкриттям він відчував усе менше шанобливості до начальства й дедалі дужче нахабнів. Але ходили чутки й про його слабинку — до одного офіцера жіночої статі зі спецкорпусу. Коли точніше, то до єдиного офіцера жіночої статі, котрий там служив.

— Добра робота, Холлі, — похвалив кентавр, мацаючи гоблінів захисний костюм. — Невже оцей люля-кебаб стріляв по тобі?

— Ага, О’Гире, хочеш відвернути увагу від того факту, що Б’ва Кел таки перехитрувала твої прославлені датчики?

О’Гир приміряв гоблінського шолома.

— Тільки не Б’ва Кел. Цього ніяк не може бути. Надто вже вони тупоголові. Занадто мало звивин у гоблінських мізках. Ні, цю продукцію виготовляють люди.