Розділ «ЙоунКолфер Артеміс Фаул. Місія в Арктику»

— Це ж чому?

Д’Нолл показав униз наманікюреним кігтем.

— Бо вони сідають он на той потяг!

Із півночі наближалися чотири зелені вагони, які тягнув допотопний тепловоз. Ешелончик здіймав за собою хмару снігу.

«Наш рятівник! — подумала Холлі. — А може, й ні?» Чомусь сам вигляд брязкотливого локомотива вселяв у неї нез’ясовну тривогу. Але ж іншого вибору не було…

— Хімічний потяг «Маяк»… — тихо мовив Артеміс.

Холлі зиркнула на хлопця через плече. Здавалось, Артеміс іще ніколи не був такий блідий.

— Що-що?

— Захисники довкілля у всьому світі називають його «Зеленим вагончиком». Звичайно, жартома. Цей потяг відвозить відпрацьований уран і плутоній на хімічний комбінат «Маяк», для переробки. На весь потяг — тільки один машиніст, замкнений у своїй кабіні. Жодних охоронців. За повного завантаження цей потяг «пече» дужче, ніж атомна субмарина з розгерметизованим реактором.

— І ти знаєш про це, бо ти…

Артеміс здвигнув плечима.

— Просто люблю бути в курсі всього такого. Радіація, зрештою, — загроза для цілого світу.

Тут і Холлі відчула її подих. Уранові мацаки вже продиралися крізь захисний гель на її щоках. Не потяг, а суцільна зараза! Але він, і тільки він, міг вирятувати її командира й Лаккея зі смертельної пастки.

— Ситуація закручується все крутіше, — крізь зуби процідила ельфиня.

Потяг тим часом наближався. Сумнівів щодо цього не могло бути. Хоча швидкість і невелика — клаців десять на годину. Сама Холлі легко заскочить на нього, але як закинути туди командувача, Лаккея та Ще цього хлопчиська, від якого практично жодної користі? Якщо їй пощастить усе це втнути, то буде справжній подвиг…

Одну з дорогоцінних своїх секунд Холлі згаяла на те, щоб підвести голову й подивитися на гоблінів. Вони знай кружляли на висоті трьохсот метрів. Гобліни зовсім не схильні до імпровізації. Появи ешелончика вони ніяк не сподівались, а отже, на складання нового плану дій їм потрібно буде не менше хвилини. І діяти вони намагатимуться якнайобачніше — одного з них уже розчавило кригою, а вигляд загиблого товариша не міг надихати на відчайдушні вчинки.

Холлі дедалі дужче відчувала дію радіації, якою аж пашіли вагони, — вона проникала крізь найменші тріщинки у шарі гелю, обпікала очі. Така радіація швидко з’їсть весь запас її чарів. І тоді кожна хвилина Холліного життя буде вже в борг — за рахунок годин чи й днів її майбутнього.

Але нині їй ніколи було про це думати. Найголовніше наразі — врятувати командувача. Вона повинна витягти його звідтіля живого. Якщо Б’ва Кел набралась такого нахабства, що відкрито виступила проти Легіону, то там, під землею, заварилася, певне, добряча каша! Але, хоч би що там діялось, Джуліус Корч — єдиний, хто зможе швидко змобілізувати поліцію і дати заколотникам відсіч. Ельфиня обернулася до Артеміса.

— Ну що ж, юний багноїде, нам треба якось заскочити на потяг. Хапайся, за що зможеш.

Артеміс не зумів приховати нервовий дрож, і Холлі це помітила.