Розділ «ЙоунКолфер Артеміс Фаул. Місія в Арктику»

Холлі прищебнула гак до пояса й ретельно перевірила трос, чи нема де вузлів. А тим часом і Артеміс виборсався з кучугури.

— Твій план приречений на невдачу, — зауважив він, струшуючи з рукавів сніг. — Тобі треба смикнути їх із такою силою, щоб вони вибили крижані підпірки й вилетіли назовні ще до того, як упадуть рештки дашка! Це безнадійно!

— А смикатиму не я, — заперечила Холлі.

— Хто ж тоді?

Капітан Куць махнула рукою в бік колії. До них наближався якийсь зелений потяг.

— Він і смикне, — сказала ельфиня.

А гоблінів на ту хвилину лишилося троє. Звали їх Д’Нолл, Аймон і Найл. Троє зелених новобранців, кожен з яких наввипередки жадав посісти лейтенантський чин, який щойно звільнився. Лейтенант Пол тільки-но навіки пішов у відставку — надто близько підлетів до лавини, і його розплющило п’ятисоткілограмовою брилою прозорого льоду.

Тим часом троє гоблінів ширяли на висоті трьохсот метрів, де почувалися в абсолютній безпеці. Звісно, ельфійські бластери могли б дістати їх і на такій висоті, але ж якраз на цей момент ті бластери не діяли — завдяки певній «модернізації», успішно здійсненій «Лабораторіями Кобой».

— Бачили, як розплющило лейтенанта? — свиснув Аймон. — Людоньки! Тепер він став плаский, як і його жартики.

Гобліни взагалі не дуже товаришують один з одним. Підстав підніжку ближньому гобліняці, допоможи йому впасти і вдар у спину, поки той не встиг зіп’ястися на ноги, — отакі були звичайні стосунки у тріаді Б’ва Кел. Тому-то в них не приживалася дружба.

— Ну, то що робитимемо далі? — запитав Д’Нолл, найсимпатичніший з трійці (за гоблінськими, звісно, мірками). — Мо’, хтось із вас, хлопці, спуститься та й подивиться, що там коїться внизу?

Аймон форкнув.

— Ще чого! Спустимось та й дістанемо по кулі від того здоровила! Ти вже зовсім за придурків нас маєш?

— А здоровило вийшов з гри. Я сам його кокнув. Чисто прикінчив!

— А від мого пострілу покотилась лавина! — похвалився Найл, наймолодший у зграї. — Ви весь час приписуєте собі мої заслуги.

— Які там ще заслуги? Та ти й стріляти досі не навчився! Тільки раз убив черв’яка-смердюха — і то випадково.

— Що-о? Сам ти не навчився! — закричав Найл. — Того черв’яка я навмисно знищив, бо надто вже мені допік. Як і ти оце…

Аймон улетів поміж сперечальників.

— Годі! Побережіть свою луску, ви обоє. Спускатись не треба. Ми й звідси легко їх подобиваєм.

— Який геніальний план! — насмішкувато кинув Д’Нолл. — Тільки він не спрацює.