Розділ «ЙоунКолфер Артеміс Фаул. Місія в Арктику»

— Але що, капітане?

Холлі постукала по шолому, аби переконатися, що він справний.

— Може, оптика щось спотворює, але, пане командувачу, скидається на те, що вони зумисне стріляють мимо, кудись набагато вище нас.

Кров загупала Лаккеєві в скроні.

— Це пастка! — ревнув він і знову схопив Артеміса за комір. — Усім виходити! Швидко!

Але саме цієї миті гобліни домоглися свого, і вниз посунули п’ятдесят тонн каміння, льоду й снігу.

Їм майже пощастило врятуватися. Втім, за «майже» в гном’ячій рулетці ніхто не видасть винагороди — відра кальмарів. Коли б не Лаккей, ніхто з них не врятувався б. Щось на нього найшло в цю мить. Його сили потроїлися, немов у тієї матері, яка мусить підняти дерево, що привалило її дитину. Тілоохоронець схопив Артеміса та Холлі й жбурнув їх із-під дашка, мов два камінчики. Звісно, спосіб переміщення не надто гідний чи комфортабельний, але краще вже вилетіти сторчголов із пастки, аніж бути розчавленими горою льоду.

Це вже вдруге протягом кількох хвилин Артеміс зарився носом у кучугуру. Позад нього, ковзаючи по кризі, відчайдушно намагалися вилізти з-під дашка Лаккей і Корч. Громом гриміла, накочуючись, лавина, розколюючи й забираючи по дорозі весь лід. Ось товстелезні крижини та камені вже й завалили, мов заґратували, вхід до їхньої печерки.

Лаккей і Корч лишилися в пастці.

Капітан Куць зірвалася на рівні ноги й щодуху кинулася рятувати свого командира. Але й що б вона вдіяла? Та й чи живий командувач?

— Відійди чимдалі, капітане, — мовив Корч у мікрофон шолома. — Це наказ!

— Ви живі, командувачу! — видихнула Холлі.

— Та вже й сам не знаю, як я вцілів, — почула вона відповідь. — Лаккей знепритомнів. Обох нас придавило. Дашок от-от зовсім завалиться. Тримається лиш на тому смітті, що насипала лавина. Якщо ми спробуємо зворухнути бодай одну брилу…

Ну, то добре, що вони хоч живі. Так, замкнені в пастці, але живі. План. Терміново потрібен хоч який-небудь план!

Ельфиня сама собі дивувалася, що вона така спокійна. Холоднокровність — неоціненна якість у бойових умовах. У найнапруженіші моменти капітан Куць уміла виявляти рідкісну здатність — вибирати єдино правильний курс дій. Ще коли Холлі складала іспит на капітанське звання на тривимірному імітаторі реального бою, їй пощастило здобути перемогу над величезною кількістю віртуальних супротивників. Вона просто взяла та й розстріляла сам проектор. Із технічного погляду, вона таки перемогла всіх ворогів. Тож комісії не залишилося нічого іншого, як тільки присвоїти винахідливій кандидатці звання капітана.

— Командувачу! — мовила Холлі у мікрофон. — Прищебніться до Лаккеєвого «місячного пояса». Я висмикну вас звідти разом.

— Зрозумів, Холлі. Тобі потрібен гак?

— Якщо зможете, викиньте мені сюди.

— Відступи.

У щілину між крижаними брилами вилетів гак і впав на сніг за метр від Холліних ніг. Слідом тягся тонкий трос.