Розділ «ЙоунКолфер Артеміс Фаул. Місія в Арктику»

Артемісове дихання хмаркою знялося над його плечем.

— Я… я припустився великої помилки.

Примружившись, Холлі втупилася в його потилицю. Невже Артеміс Фаул говорить нині щиро? В таке нелегко було повірити. Але найдивнішим було те, що ельфиня не знала, як реагувати на хлопцеві слова. Простягти йому руку прощення? А чи копнути його ногою помсти? Зрештою вона вирішила не квапитися з рішенням. Поживемо — побачимо…

Вони зайшли в ущелину, де сніг на дні був ідеально вирівняний вітром, що знай свистів собі. Лаккеєві це місце зовсім не сподобалося. Його інстинкти справжнього солдата вмить забили тривогу. Він підніс зціпленого кулака вгору.

До Лаккея підтюпцем підбіг Корч.

— Проблеми?

Тілоохоронець щосили вдивлявся у снігове поле, вишукуючи можливих слідів.

— Можливо… Чудове місце для засідки.

— Авжеж. Якби хтось знав, що ми маємо тут з’явитись.

— А про це міг хто-небудь дізнатись?

Корч презирливо пирхнув, випустивши з носа струминку пари.

— Це неможливо! Шахта ізольована абсолютно надійно, а такі заходи безпеки, яких вжито у нас в Легіоні, вам там на поверхні й не снилися!

І саме цієї миті з-за гребеня вилетів ударний рій гоблінів.

Лаккей безцеремонно схопив Артеміса за комір і жбурнув у кучугуру. А другою рукою він уже вихоплював пістолета.

— Не витикайтесь, Артемісе! Настав час мені відпрацювати мою платню.

Відповідь юного господаря, безперечно, прозвучала б уїдливо, коли б голова його не була захована під метровим шаром снігу.

Гоблінів було четверо, й летіли вони, не дотримуючись хоч би якого порядку. Їхні чорні силуети чітко виднілися на тлі зоряного неба. Гобліни й не намагалися приховати свою присутність, а тільки швидко піднялися на висоту близько трьохсот метрів і почали кружляти, виписуючи коло за колом, не нападаючи, але й не тікаючи геть.

— Гобліни… — промимрив Корч, скидаючи з плеча далекобійну нейтринну гвинтівку. — Як ці створіння живуть на світі, такі дурні? Вони ж могли перестріляти нас зненацька.

Лаккей вибрав рівніше місце й розставив ноги для кращої стійкості.

— То що, командувачу, зачекаєм, поки блиснуть білки їхніх очей?