Розділ «ЙоунКолфер Артеміс Фаул. Місія в Арктику»

«Чудово!» — буркнув би Артеміс, коли б у його легенях лишався бодай один кубічний сантиметр повітря. Втім, хоч би він і вимовив це слово, лютий вітрюган зразу ж заніс би його безвісти, перш ніж воно долинуло б до його власних вух. Скільки секунд зуміє він отак протриматися, перш ніж вітер скине його в засніжену тундру, гоблінам на глум?

Діставши з кишені балончик, хлопець зубами відкрутив закрутку. Краплина кислоти пролетіла повз очі, але він навіть не звернув на це уваги. Ніколи перейматися такими дрібницями. Не час…

Люк був зачинений на масивний висячий замок. Артеміс націдив у замкову шпарину дві краплі кислоти. Цього мало вистачити.

Реакція була блискавична. Кислота пройшла крізь метал, мов вогняна лава проходить крізь лід. Чарівні технології. Найпередовіші у світі.

Замок розпався, брязнувши, й порив вітру тут-таки відкрив ляду. Артеміс гримнувся униз, на металеві діжки, що стояли на спеціальному піддоні. Еге ж, трішечки він не вписувався в образ доблесного рятівника.

Потяг гойднувся, й Артеміс скотився з діжок на підлогу. Впавши горілиць, витріщився на три чорні трикутники на найближчому контейнері. Всім відомий символ радіоактивності. Добре, що діжки хоч закриті, хоча схоже було, що чимало з них проіржавіли наскрізь.

Артеміс перекотився по дірявій підлозі й зіп’явся на коліна під дверима вагона. Чи капітан Куць усе ще там тримається? А чи він зостався сам-один? Уперше в житті. Один на всенькому світі…

— Фауле! Та відчиняй же двері, ти, блідолиций нікчемо!

Ага, то все-таки не сам-один.

Прикривши обличчя рукою, Артеміс щедро хлюпнув кислотою на потрійний засув, що замикав двері зсередини. Сталь миттєво розплавилась, стікши на підлогу тоненькою цівочкою, ніби ртуть. Артеміс посунув важкі двері набік.

Ельфиня все так само затято трималась за щабель драбини. Обличчя Холліне парувало — то радіація роз’їдала захисний гель.

Хлопець схопив капітана Куць за пояс.

— На рахунок «три»?

Ельфиня лише кивнула головою. Вона вже не мала сили на слова.

Артеміс напружив руки. «Пальці мої, не підведіть мене!» Якщо він вийде з цієї придибенції живий, то неодмінно купить собі ті недолугі домашні тренажери, що їх стільки рекламують по комерційних каналах…

— Один.

Уже наближався поворот. Хлопець бачив його краєчком ока. Потягові доведеться зменшити швидкість, інакше він зійде з рейок.

— Два.

Капітан Куць трималася вже з останніх сил. Вітер метляв її тілом сюди-туди, мов флюгером на даху будинку.

— Три!