Розділ «ЙоунКолфер Артеміс Фаул. Місія в Арктику»

Зібравши всю силу, яка тільки була в його тоненьких руках, Артеміс сіпнув ельфиню до себе. Холлі заплющила очі й розціпила пальці, не в змозі збагнути, як це вона довірила своє життя цьому хлопчиськові з багноїдів.

Артеміс трохи знався на фізиці. Він постарався врахувати усі чинники: інерцію, погойдування й рух потяга вперед. Але природа щоразу підкидає свої корективи, які годі передбачити. Цього разу неврахованим чинником став невеликий зазор між рейками. Ні, локомотив не зійшов з рейок, але вагон добряче підкинуло.

Від поштовху двері захряснулись, брязнувши, мов п’ятитонна гільйотина.

Одначе Холлі начебто встигла влетіти у вагон. Бо вона збила Артеміса з ніг, і обоє вони навпереверти відкотилися під протилежну дерев’яну стінку. Артеміс полегшено зітхнув: здається, все якось минулося? З вигляду Холлі начебто була ціла й неушкоджена. Принаймні голова залишилася в неї на плечах, і це вже непогано. Але ельфиня зомліла. Невже від удару об стінку?

Раптом хлопець відчув, що й він ось-ось знепритомніє. Перед очима все попливло, поле зору швидко звужувалось — його зусібіч пожирала чорнота, схожа на якийсь страхітливий комп’ютерний вірус. Похилившись набік, він упав — просто на Холліні груди.

Наслідки цієї випадковості виявилися куди серйозніші, ніж ви можете собі уявити. Оскільки ельфиня лежала непритомна, її чари діяли «на автопілоті». А некеровані чари течуть собі, мов та електрика. Обличчям Артеміс торкався лівої руки ельфині, мимоволі відтягуючи струмінь блакитних іскринок на себе. Хлопцеві це, звісно, несло тільки користь, а для його донорки то була справжня катастрофа. Артеміс навіть не здогадувався, що капітанові Куць самій була потрібна власна магія — до останньої іскрини. Адже не вся Холлі опинилася всередині вагона.

Командувач Корч разом із Лаккеєм летів до дверей, що вже були майже захряснулися перед самим його носом, і думав: «Устигли?» — коли щось несподівано штрикнуло його в око.

Гоблін Д’Нолл дістав із кишені простеньке прямокутне люстерко й дбайливо пригладив свої лусочки.

— А ці кобойські крила гарно носять. Як ви гадаєте, нам дозволять лишити їх собі?

Аймон насупився. Втім, ви б цього й не помітили. Адже гобліни походять від ящірок, тож міміки в них вважай що не було.

— Не про те, що треба, думаєш, теплокровний придурку! — пробурчав він.

Теплокровний… Та гіршої образи для гобліна, члена тріади Б’ва Кел, годі й придумати!

Д’Нолл умить настовбурчив луску.

— Чемніше висловлюйся, друже, а то я вирву тобі отого роздвоєного язика з пащеки!

— У нас не лишиться жодного язика на всіх трьох, якщо цим ельфам пощастить утекти! — огризнувся Аймон.

А й справді! Гоблінські генерали ой не люблять кепських новин!

— То що ж нам діяти? Я в цій виправі відповідаю за спорядження. Отже, ви двоє відповідаєте за мізки.

— Треба розстріляти потяг! — втрутився у розмову старших Найл. — Простіше не може бути.

Д’Нолл поправив свої «кобойки-подвойки» за спиною. І хвацько підлетів до наймолодшого члена зграї.

— Дурню! — гаркнув він, зацідивши меншому в пику. — Той потяг — сама радіація! Невже не чуєш її духу? Десь не туди влучимо — і всі вмить розвіємось попільцем на цьому вітрі!