Розділ «ЙоунКолфер Артеміс Фаул. Місія в Арктику»

Артеміс розумів, що наразі йому ліпше не висловлювати своїх думок. Що швидше буде виконано його частину оборудки, то швидше він опиниться в російській Арктиці. Але ж коли від усієї цієї паризької пригоди тхнуло надто кепським духом.

— А чи нікому з вас не здається, що все минулось надто вже гладенько? — все-таки запитав він. — Адже всі ви хотіли, щоб справа саме так і закінчилась. Не кажучи вже про те, що на поверхні можуть Діяти й ще якісь загіпнотизовані люди.

Корч зовсім не був налаштований вислуховувати повчання від якогось хлопчиська-багноїда.

— Послухай, Фауле. Ти виконав те, про що ми тебе просили. Паризького резидента гоблінів знешкоджено. Запевняю тебе, що більше тією шахтою не надійде жодного нелегального вантажу. А насправді ми посилили охорону всіх шахт, і діючих, і закритих. Хоч би хто мав оборудки з людьми, він не розкрив їм таємниці існування Чарівного Народу, і це наразі найголовніше. Звісно, ми згодом проведемо велике розслідування на предмет того, хто й як торгував з людьми, але це вже наша внутрішня проблема. Тож не суши собі голівки. Зачекай, поки хоч пушок над губою виросте.

Та Артеміс не встиг відповісти — через О’Гира.

— До речі, про Росію, — сказав кентавр, поквапившись стати між Артемісом і командувачем. — Я натрапив на слід.

— Ви відслідкували електронну пошту? — запитав Артеміс, миттєво перемкнувши увагу на комп’ютерного генія підземного світу.

— Саме так, — підтвердив О’Гир, переходячи на менторський тон.

— Але ж у листі був вірус, який його знищив. Цього не простежити!

О’Гир відверто розреготався.

— Вірус? Не сміши мене, хлопчику. Ех, ви, багноїди з вашими дротами-проводами! Ви й досі користуєтеся ними, святий Боже!.. Звичайно, якщо повідомлення відіслано, я можу простежити його шлях.

— Ну, й куди ж вас привів той слід?

— Усякий комп’ютер має свій власний підпис, індивідуально-неповторний, як і відбитки пальців, — провадив О’Гир. — Мають свої підписи й мережі. Вони залишають мікросліди, й що старіші проводи, то сліди чіткіші. Все на світі складається з молекул, і якщо ви напихаєте гігабайти даних у тонесенький кабель, то, звісно, з часом той кабель помалу зношується.

Тим часом Лаккей уже почав утрачати терпець.

— Послухай-но, О’Гире! — гаркнув він. — Час дорогий. Там життя пана Фаула повисло на волосині. Тож негайно переходь до суті, поки я тобі чого-небудь не зламав.

Спочатку кентавр хотів засміятись. Звісно, великий багноїд жартує? Але вчасно згадав, як Лаккей розправився з Клопотовими ЗПОПівцями, й вирішив перейти до суті зразу ж.

— Гаразд, багноїде. Ти тільки не хвилюйся. Ще кілька слів пояснень — і буде суть! Так-от, я провів ваш MPEG крізь мої фільтри. І за виразними слідами урану визначив: північ Росії.

— Яка точність! Просто пальцем у небо!

— Я ще не договорив, — осміхнувся О’Гир. — Дивіться і вчіться!

Кентавр вивів на настінний екран зроблену з супутника фотографію Полярного кола.