Розділ «ЙоунКолфер Артеміс Фаул. Місія в Арктику»

— Хто ви? — промимрив він. — Що діється?

Лаккей роздер сорочку на грудях невдахи й поклав долоню йому на груди в районі серця. Пора застосувати знання, отримані колись від японської наставниці мадам Ко.

— Не хвилюйтесь, мсьє Каррере. Я — лікар. Стався нещасний випадок, але нині ви в цілковитій безпеці.

— Нещасний випадок? Нічого такого не пам’ятаю.

— Це через пережите потрясіння. Все гаразд, але я зобов’язаний перевірити ваші життєво важливі функції.

Лаккей натис великим пальцем на Люкову шию, намацуючи артерію.

— Зараз я поставлю вам кілька запитань, щоб переконатися, чи немає у вас струсу мозку.

Люк не заперечував. Та й хто б посмів заперечувати двометровому євразійцеві з мускулатурою, як у статуї Мікеланджело?

— Вас звати Люк Каррере?

— Так.

Лаккей зосередився. Спочатку — як б’ється серце. Нормально. Тепер — сонна артерія. Пульс добре промацується, абсолютно рівний, попри все, що сталося.

— Ви — приватна нишпорка?

— Я волію, щоб мене називали детективом.

Частота пульсу не підвищилась. Отже, допитуваний говорить правду.

— Ви коли-небудь продавали батарейки таємничому покупцеві?

— Батарейки? Ні, ніколи! — запротестував Люк. — Стривайте, та що ви за лікар такий?

Частота пульсу миттєво підстрибнула вгору. Ось тепер цей чоловік брехав.

— Відповідайте на мої запитання, мсьє Каррере, — настійливо порадив Лаккей. — Ще одне запитання, останнє. Ви коли-небудь вступали у ділові стосунки з гоблінами?

Умить полегшення розлилося по Люковому тілу. Поліція ж ніколи й нікого не питає про казкових персонажів.

— Ви що, божевільний? З якими такими гоблінами? Не розумію, про що ви…