— Уран означає Сєвероморськ. Ну, ще район у радіусі п’ятдесяти миль довкола нього. — Із кожним ударом по клавіші зменшувалася світлова пляма, що позначала гаданий ареал пошуків. — Але мідні проводи застосовувались тільки в старих мережах, змонтованих на початку двадцятого століття й відтоді латаних-перелатаних… Отже, склавши це все докупи, виходимо на… Мурманськ. Елементарно, як два плюс два.
Артеміс аж похилився вперед: увесь — увага.
— Уявіть собі, мурманська мережа нараховує близько двохсот вісімдесяти чотирьох тисяч наземних ліній зв’язку! — Тут О’Гир просто не міг не засміятись. — Наземних. Варвари!
Лаккей гучно хруснув суглобами пальців.
— Ах! Отже, двісті вісімдесят чотири тисячі наземних ліній. Я написав спеціальну пошукову програму, котра порівнювала б сліди, залишені на MPEG’y, з характеристиками цих кабелів. І дістав лише дві можливі лінії. Перша веде до мурманської прокуратури.
— Дуже сумнівно. А друга лінія?
— Другу зареєстровано на ім’я такого собі Михаїла Васікіна, що мешкає на проспекті Леніна.
Артеміс відчув, як його шлунок стисся, мов кулак.
— А що нам відомо про цього Михаїла Васікіна?
О’Гир поворушив пальцями, мов справжній піаніст.
— Я провів пошук у моєму власному архіві розвідувальних даних. Бачите, я маю таке хобі: колекціоную досьє багноїдських так званих розвідувальних спецслужб. До речі, там і про тебе є чимало згадок, Лаккею.
Тілоохоронець спробував удати з себе невиннятко, але м’язи його обличчя не зовсім упоралися з цим нелегким завданням.
— Михаїл Васікін — колишній співробітник КДБ, нині працює на мафію. Як це називається у росіян, бригадир районного масштабу. Не дуже високий рівень, але куди вище за просту вуличну шпану. Над Васікіним стоїть бос — також мешканець Мурманська, відомий там як Бритва. Основним джерелом прибутків банди є викрадання європейських бізнесменів. За останні п’ять років вони викрали шістьох німців та одного шведа.
— А скількох із цих людей пощастило визволити живими? — майже пошепки запитав Артеміс.
О’Гир зазирнув до своїх статистичних даних.
— Жодного, — відповів кентавр. — А в двох випадках пропали й ті люди, що провадили переговори зі злочинцями. Зникли без сліду й вісім мільйонів доларів, виплачених як викуп.
Лаккей насилу підвівся з крихітного (як для такого здоровила) ельфійського стільчика.
— Усе, досить балачок. Гадаю, настав час познайомитися панові Васікіну з моїм близьким другом, паном Великим Кулаком.
«Надто мелодраматично, — подумав Артеміс. — Але ж і сам я не висловився б краще».
— Слушно кажеш, друзяко, — мовив він уголос. — Час і справді настав. Але я б не хотів додати твоє ім’я до списку посередників, що пропали безвісти. Ці мафіозі — пронози з проноз. Тож нам доведеться стати ще більшими за них пронозами. Ми маємо такі переваги, які й не снилися тим, хто намагався домовитися з мурманською бандою. По-перше, ми знаємо ім’я викрадача, по-друге, нам відомо, де він живе, і, по-третє, що найголовніше, нам допомагає Чарівний Народ. — Артеміс кинув погляд на командувача Корча. — Адже він нам допомагає, чи не так?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Місія в Арктику» автора Колфер Й. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЙоунКолфер Артеміс Фаул. Місія в Арктику“ на сторінці 53. Приємного читання.