Розділ «ЙоунКолфер Артеміс Фаул. Місія в Арктику»

Корч побачив, що в Артеміса-старшого влучили, і тієї ж миті махнув рукою капітанові Куць:

— Уперед!

Увімкнувши крила, Холлі спікірувала з вершини гори. Звісно, своїми діями вони порушували всі легіонські правила й приписи, але Рада, переконавшись у невинності О’Гира, хотіла загладити свою провину й тому надала йому необмежені повноваження. Наполягла Рада лише на двох умовах: по-перше, постійно підтримувати зв’язок із групою, а по-друге, оснастити кожного її члена дистанційним вибуховим пристроєм. Якщо хтось із них потрапить у полон чи отримає несумісну з життям травму, пристрій вибухне, перетворивши свого носія і всю наявну при ньому чарівну техніку на порох.

Холлі спостерігала за перебігом подій через забороло шолома. Вона бачила, як заряд, що влучив Артемісові-старшому в плече, відкинув того на гладкого російського бандита. Побачила й кров, що бризнула з «рани». Кров була ще тепла — спалахнула яскравим струменем на тепловізорі. Ельфиня визнала: виглядало все досить переконливо. Можливо, Артемісів план таки спрацює? І їм пощастить пошити російських бандитів у дурні? Зрештою, люди бачать те, що хотіли б бачити.

А потім скоїлося жахливе — таке, що могло перекреслити всі їхні зусилля.

— Він упав у воду! — крикнула ельфиня в мікрофон шолома й перемкнула крила на максимальну швидкість. — Він ще живий, але протримається недовго, якщо ми його не витягнемо!

Холлі безшелесно мчала понад мерехтливими льодами, притиснувши руки до тіла й витягшись у струнку. Летіла вона так швидко, що людське око навряд чи встежило б за нею. Швидше подумали б, що то велика чайка, яка шугає понад морем. Субмарина мовби росла, стрімко насуваючись на неї.

А російські мафіозі саме покидали борт «Союзу», поспішаючи, спотикаючись на щаблях трапа. І на березі панувала та сама шамотня. Враз заворушилися кучугури, затріщали перемерзлі кущі — бійці мафії вискакували зі своїх укриттів і бігли до тієї гори. Мабуть, командувач уже запалив ракету.

Ці багноїди жадібно, по долару, збиратимуть на схилах свої п’ять мільйонів — аби через сімдесят дві години втратити їх. Згідно з розрахунками О’Гира, саме стільки часу потрібно буде, щоб гроші дійшли до боса. Ох і не сподобається ж головному мафіозі, коли банкноти розчиняться просто у нього в руках!

Надійно захищена від радіації комбінезоном і шоломом, Холлі ковзнула понад корпусом підводного човна. В останній момент вона пурхнула трохи вгору. Тепер від північного берега її затуляла командна рубка. Холлі знизила швидкість й зависла над ополонкою, в якій потонув Артеміс Фаул-старший. Голос командувача щось туркотів їй на вухо, але капітан Куць не відповідала. Часу на розмови не залишилося — треба було негайно виконати завдання.

Чарівний Народ не любить холоду. Просто ненавидить його. Дехто з них має таку відразу до низьких температур, що навіть не їсть морозива. Ох, як же не хотілося ельфині пірнати в ту крижану та ще й радіоактивну воду! Був би у неї вибір, вона б і пальця туди не вмочила. Але хіба вона мала вибір?

— Д’Арвіт! — лайнулася Холлі — й пірнула.

Мікронитки комбінезону трохи притупили відчуття холоду, але дуже швидко він візьме своє. Ельфиня знала, що за якихось кілька секунд її реакції сповільняться, а потім — шок.

Унизу побачила силует чоловіка. Блідий, мов привид, Фаул-старший повільно опускався в морські глибини. Холлі намацала ручки управління. Якщо дати завелику швидкість, можна проскочити повз нього. А дати замалу — можна й не дотягтися до того, кого треба врятувати. За такої низької температури ельфиня мала тільки одну спробу.

Холлі дала точно вираховане число обертів. Двигун задзижчав і занурив її на десять сажнів. Ідеальний розрахунок. Вона схопила Фаула-старшого за ремінь і швидко прищебнула до свого «місячного пояса». Він так і повис, зовсім не ворушився. Йому негайно потрібна була добряча порція чарів, і що швидше, то краще.

Холлі глянула вгору. Ополонку вже затягував тонкий поки що льодок. А раптом ще щось піде не так? Командувач щось кричав просто в Холліне вухо, але капітан Куць його не чула. Вона вся зосередилась на виконанні єдино важливого нині завдання: вирватися з ополонки, опинитися на сухій землі.

Кристали льоду затягували ополонку, мов павутина. Океан, здавалося, нізащо не хотів випускати Холлі й Фаула-старшого зі своїх крижаних обіймів.

«Ні, я просто так не здамся!» — затято подумала ельфиня і, націлившись на ополонку захищеною шоломом головою, дала крилам максимальний хід. Пробивши лід, Холлі та врятований описали велику дугу в повітрі й приземлилися на зледенілий ніс субмарини.

Барва обличчя Фаула-старшого перегукувалася з кольором довколишньої місцевості. Холлі стрибнула йому на груди, мов хижа кицька, й розірвала сорочку, щоб переконатися, чи справді там є рана. Броню підводного човна знову скропила кров, але належала вона Фаулові-меншому. Командувач Корч зняв накривку з гідропатрона й наполовину заповнив його кров’ю, взятою з Артемісової руки. При ударі «шипучка» збила Артемісового батька з ніг, забризкавши все довкола ясно-червоною рідиною. Вийшло дуже переконливо. Проте, звісно, падіння Фаула-старшого в крижані океанські води не входило до Артемісового плану.

Ні, набій «шипучка» не поранив старшого Фаула. Але Холін тепловізор свідчив, що серце чоловіка, якого вона врятувала, ледь тенькає. Ельфиня поклала свої долоні йому на груди.