Розділ «ЙоунКолфер Артеміс Фаул. Місія в Арктику»

— Пане Артемісе! Ви певні? Це занадто ризиковано…

Хлопець не відповів — тільки всоте переконався, що Холлі зайняла потрібну позицію і чекає на сигнал. Ну звісно ж, він не певен. У будь-який момент обставини могли як завгодно змінитись, і тоді… Але хіба Артеміс мав вибір?

Він кивнув головою. Один раз.

Лаккей вистрелив.

Набій влучив Артемісові-старшому в плече. Зненацька бризнула кров, і заручник, крутнувшись на місці, повалився на ошелешеного Васікіна.

Несамовито завивши від несподіванки й огиди, російський бандит перекинув закривавленого ірландця через край люка. Артеміс-старший ковзнув по сталевому борту й, пробивши тонкий лід біля корпусу субмарини, занурився у воду.

— Він застрелив його! — заверещав Васікін. — Той малий диявол застрелив рідного батька!

Камар також був приголомшений — але іншим фактом.

— Йолоп! — крикнув він. — Ти ж викинув нашого заручника за борт!

Він виткнувся в люк і витріщився на чорну арктичну воду. Від ірландця зостались самі брижі в ополонці, яку він пробив, коли впав.

— То стрибай за ним, рятуй його, коли хочеш, — ображено кинув Васікін.

— Він точно ґиґнув?

Його напарник здвигнув плечима:

— Либонь, що так. Ти б бачив, скільки крові линуло! Ну, якщо куля його не прикінчила, то крижана вода напевне доконає. Принаймні нашої вини тут немає.

Камар брудно вилаявся.

— Навряд чи Бритва буде такої самої думки.

— Бритва… — видихнув Васікін. Їхній бос, найголовніший босяк, розумів тільки мову грошей. — Чорт, нам капець…

Мобільник тріскотів, вібрував на підлозі — отже, малий Фаул іще на зв’язку.

Михаїл узяв телефон обережно, ніби то була граната, яка могла щомиті вибухнути.

— Фауле! Ти ще тут?