Розділ «ЙоунКолфер Артеміс Фаул. Місія в Арктику»

— О’Гир заявив, що, беручи до уваги твої заслуги, він знімає спостереження з маєтку Фаулів.

— Приємно чути це, — мовив хлопець.

— І це його рішення правильне?

Артеміс на мить замислився.

— Так. З мого боку Чарівному Народові немає загрози.

— Це добре. Бо чимало членів Ради голосували за те, щоб тобі стерти пам’ять. Але йшлося про великий шмат пам’яті, який відіграє дуже велику роль у твоєму житті. Через таке стирання міг до певної міри знизитися твій коефіцієнт розумового розвитку.

Лаккей простяг їй руку.

— Прощавайте, капітане. Навряд чи нам доведеться здибатися знову.

Холлі потисла тілоохоронцеві руку.

— Тим паче, що не з добра бувають вони, наші зустрічі.

Капітан Куць обернулася до чарівного пагорба.

— Ну, мені пора. Незабаром світатиме. Не хочу, щоб мене, коли я без захисного екрана, засік який-небудь супутник-шпигун. Бракувало тільки, щоб моє фото вигулькнуло в Інтернеті. Особливо тепер, коли моя кар’єра пішла вгору.

Лаккей легенько підштовхнув хазяїна ліктем.

— О, Холлі… Е-е… Ну, капітане Куць…

Е-е? Ну? Артеміс не вірив власним вухам. Е-е… ну… — це ж навіть не слова. І він отаке вимовляє?

— Я слухаю тебе, баг… Слухаю, Артемісе.

Хлопець подивився ельфині просто у вічі, як порадив Лаккей. Ця клята чемність давалася чомусь куди тяжче, ніж він міг собі уявити.

— Я хотів би… Себто… Власне, я…

Ще один штурханчик від Лаккея.

— Я хочу подякувати вам. Я в такому великому боргу перед вами. Це ви повернули мені батьків. А як ви вели шатл по тій тріщині — словами не описати! І на тому потязі… Ох, я нізащо не зробив би того, що ви…