Розділ «ЙоунКолфер Артеміс Фаул. Місія в Арктику»

— Я прориюсь до самого верху, а там зачекаю на вас. Ви ж тут повідкидайте, скільки зможете, того, що вилітатиме з дірки. Стінки я обмазуватиму переробленою глиною, щоб тунель не заліпився знову й щоб був вам прохід.

Артеміс застогнав. Йому просто нестерпна була сама ідея: лізти крізь перероблену Мульчем глину! Тільки думка про батька штовхала його вперед.

Гном заліз у дірку в колоні.

— Розійдись! — скомандував він і розчахнув щелепи.

Лаккей умить відскочив набік — ні, більше вже він не підставиться під удар гном’ячих газів!

Мить — і Мульч до пояса зник у титановій колоні. За кілька секунд його й зовсім не стало видно. Опора затремтіла, видаючи чудні й не вельми апетитні звуки. Шматки глини ударялися об металеві стіни. Із дірки полетіли назовні глина й усякі уламки — їх викидало дужим потоком повітря.

— Оце так-так! — захоплено прошепотів хлопець. — Та з десятком таких, як він, я б пограбував навіть неприступний Форт-Нокс. Та що там Форт-Нокс…

— Не смій про таке й думати! — суворо застеріг Корч. А тоді обернувся до Лаккея. — Отже, що ми маємо?

Тілоохоронець дістав свого пістолета.

— Один пістолет «Зіг Зауер» із дванадцятьма набоями в обоймі. Це все. Але пістолет я залишаю собі, оскільки жодне з вас його навіть не підніме. Ви двоє озброїтеся чим-небудь по дорозі.

— А я? — запитав Артеміс, хоча й так знав, яка буде відповідь.

Лаккей подивився хазяїнові в вічі.

— А ви, пане, залишитеся тут. Це ж військова операція. Там ви тільки марно загинете, а допомогти нам не зможете нічим.

— Але ж…

— Моя робота — захищати вас, Артемісе, а тут, здається, найбезпечніше місце на всій планеті.

Артеміс не став більше сперечатися. Слуга висловив те, що й так уже прокручувалося в його голові. Часом геніальність — важкий тягар…

— Гаразд, Лаккею. Я зачекаю на вас тут. Якщо тільки не…

Лаккеєві очі звузились.

— Якщо тільки не що?

— Якщо тільки я чого-небудь не придумаю.