Розділ «ЙоунКолфер Артеміс Фаул. Місія в Арктику»

— Та ти заводь його! Далі буде ширше.

За інших обставин Холлі неодмінно дочекалася б Корчевого дозволу — але в справі польотів саме вона була найбільший авторитет. Це ж була її рідна стихія. Ніхто не міг сперечатися з капітаном Куць, коли вона сиділа за пультом управління шатла.

Ось тріщина здригнулася і розширилася ще на метр.

Холлі зціпила зуби.

— Ану міцніше тримайтесь за свої вуха! — крикнула вона й дала турбоприскорювачам повну потужність.

Пасажири похапались за бильця своїх крісел, а дехто навіть заплющив очі. Але тільки не Артеміс.

Він не міг. Було щось хворобливо захопливе у польоті на шаленій швидкості тунелем, не позначеним на жодній карті. І покладатися вони могли тільки на обіцянку гнома-клептомана, що в кінці того тунелю буде світло надії на порятунок.

Усю свою увагу Холлі зосередила на приладах. Установлені на корпусі шатла численні камери й датчики передавали інформацію на екрани перед її очима, говорили їй на різні голоси. Сонар мов збожеволів — його сигнали злилися в суцільне виття. Нерухомі галогенні фари висвітлювали картини, що були одна кошмарніша за іншу, а лазерний радар викреслював на темному екрані тривимірну схему маршруту. Було ще, звісно, й кварцове лобове скло, але через товстий шар скельної пилюги й дрібних уламків годі було хоч що-небудь розгледіти неозброєним оком.

— Температура підвищується, — пробурмотіла Холлі, кинувши погляд на екран кормових датчиків.

Жовтогарячий стовп магми здійнявся біля устя тріщини, закинувши й туди частину лави.

То була відчайдушна гонитва. Тріщина закривалася відразу ж за кормою і відкривалася просто перед носом шатла. Стояв оглушливий гуркіт. Уявіть собі грім у… бульбашці!

Мульч заткнув вуха.

— Наступного разу, — прокричав він, — я краще згоджусь на Вийвовка!

— Сиди тихо, каторжна душе! — гаркнув Корч. — Ти сам підкинув цю ідею.

Їхню суперечку урвав моторошний скрегіт, повз лобове скло пролетів сніп вогняних іскор.

— Перепрошую, — вибачилась капітан Куць. — Це нам зірвало антену.

Вона поклала шатл набік, насилу протискаючись поміж двох плит, що саме сходилися докупи. Магма швидко розігрівала їх, змушуючи розширятись і зближуватись. Один із зазублених країв зачепив корму шатла, і плити з жахливим гуркотом зіштовхнулись. Мов який гігант плеснув у долоні. Лаккей судомно стискав у руках свого улюбленого «Зіґ Зауера» — це трохи додавало йому впевненості.

І раптом шатл опинився на волі — вони проскочили! Корабель по спіралі поплив до трьох величезних титанових стрижнів.

— Он вони! — видихнув Мульч. — Фундаментні балки!

Холлі зморено закотила очі.