Розділ «ЙоунКолфер Артеміс Фаул. Місія в Арктику»

— Невже й справді? — простогнала ельфиня, вистрілюючи швартувальними захватами.

Мульч намалював їм іще одну схему. Виглядала вона, як дуже покручена зміюка.

— Нас веде ідіот з олівцем у руці, — оманливо спокійним голосом промовив Корч.

— Але ж я привів вас сюди, під самі лабораторії, хіба ні, Джуліусе? — ображено огризнувся гном.

Холлі саме допивала останню пляшку мінеральної води, третину її виливши собі на голову.

— Не треба так швидко надувати губки, пане гноме, — дорікнула ельфиня. — Наскільки я розумію, ми застрягли чи не в самому центрі Землі, без зв’язку та без жодного виходу.

Мульч боязко відступив від неї на крок.

— Я розумію, всі ви перенапружені після небезпечного польоту. Пропоную всім трішки заспокоїтись, гаразд?

Але заспокоюватися чомусь ніхто не збирався. Навіть Артеміс виглядав трохи приголомшеним після такого випробування, а Лаккей досі не випускав з рук свого «Зіґ Зауера».

— Найтяжче лишилося позаду. Ми дісталися до підвалин. І перед нами єдиний шлях — нагору.

— Та що ти кажеш, каторжнику? — іронічно перепитав Корч. — І як же саме ти пропонуєш туди проникнути?

Мульч схопив з холодильника морквину й помахав нею перед схемою.

— Оце є…

— Зміюка?

— Ні, Джуліусе. Це — одна з фундаментних колон.

— Одна з монолітних титанових фундаментних опор, загнаних глибоко в незайману скельну породу?

— Саме так. За тим лише винятком, що одна з них не зовсім монолітна.

— Я так і знав, — кивнув головою Артеміс. — Ти тут трохи схалтурив, чи не так, Мульче?

Однак Мульч і не думав каятися.

— А що вони хотіли отримати за ті гроші, що нам платили? Монолітні титанові опори? А ви хоч трохи уявляєте, скільки такі речі коштують? Ми б нізащо не вклалися в кошторис. Отож ми з моїм небожем Сівером вирішили, ну, забути про титановий наповнювач…