Розділ «ЙоунКолфер Артеміс Фаул. Місія в Арктику»

— Ну, я не сказав би, що вона так уже й «зяє».

— А яка ж вона завбільшки?

— Та не знаю, — здвигнув плечима Мульч. Метрів, може, п’ять… У найширшому місці.

— І все одно це надто велика тріщина, щоб її не помітити, якщо вона там є цілий день.

— Тільки ж вона не відкривається на цілий день, втрутився Артеміс. — Адже більшу частину часу її просто немає, чи не так, Мульче?

— Більшу частину часу? Та де там! Вона, вважай, зовсім не існує…

Командувач знову втратив самовладання. Надто вже його принижувало, коли хтось довго пояснював, а він усе ще «не доганяв».

— Ану, капосний каторжнику, говори просто й зрозуміло, а то я дам твоїм сідницям ще припарки!

Мульч образився.

— Перестань кричати, Джуліусе, а то від твого крику в мене борода завивається.

Корч відчинив холодильник і підставив обличчя під струмінь холодного повітря.

— Гаразд, Мульче. Отже, як довго та твоя тріщина залишається відкрита?

— Щонайбільше три хвилини. Востаннє я скористався крилами й герметичним комбінезоном. Мене тоді трохи не задавило й замалим не підсмажило.

— Замалим не підсмажило?

— Дозвольте висловити здогад, — знову втрутився Артеміс. — Тріщина відкривається тільки тоді, коли камінь схолоне до певної температури — коли він достатньо стиснеться. Якщо ця тріщина починається від стіни шахти, то найхолоднішим камінь буває якраз перед черговим викидом магми.

Мульч підморгнув йому.

— Маєш кебету, юний багноїде, — похвалив він хлопця. — Одне слово, часу обмаль. Тут повертайся швидко, бо як скелі не розчавлять, то магма спопелить.

Раптом із динаміків долинув спотворений технікою Холлін голос.

— Здається, я щось помітила. Може, це тінь, а може, й тріщина в скелі.

Дуже задоволений собою Мульч аж затанцював на радощах.