Розділ «ЙоунКолфер Артеміс Фаул. Місія в Арктику»

Гном відкинувся на спинку крісла.

— Зручне…

— І я такої думки, — погодився Артеміс. — Якась рідинна підвіска. Не здивуюсь, якщо воно коштує купу грошей.

— Та вже ж зручніше, ніж у в’язничних шатлах, — розвивав думку Мульч. — Пригадую, як мене арештували за продаж полотна Ван Ґоґа одному техасцеві. Так тоді мене перевозили у шатлі завбільшки з мишачу нору. А в сусідньому відсіку сидів запакований троль. Ох і смердів же він…

— І троль на те саме скаржився, — осміхнулася Холлі.

Корч знав, що гном зумисне його піддражнює, та все одно не стримався, вибухнув.

— Послухай-но сюди, каторжнику! — гаркнув він. — Я подолав такий довгий шлях не задля того, щоб почути побрехеньки про твої бойові подвиги. Тож заткни пельку, доки тобі не заткнув її я.

Але на Мульча цей спалах не справив жодного враження.

— До речі, Джуліусе, і навіщо ж ти подолав такий довгий шлях? Великий командувач Корч конфісковує посольського шатла, аби лиш затримати такого дрібного злодюжку, як я? Навряд чи. То що ж воно діється? І що тут поробляють оці багноїди? — Гном кивнув головою на Лаккея. — Особливо він.

— Пам’ятаєш мене, курдуплику? — осміхнувся тілоохоронець. — Здається, я заборгував тобі дещо.

Мульч судомно ковтнув слину. Йому довелося схрестити мечі (якщо це можна так назвати) з Лаккеєм, і для слуги їхній герць скінчився прикрою поразкою. Тоді Мульч випустив Лаккеєві просто в обличчя весь запас своїх газів. Дуже прикра була ця поразка для тілоохоронця такого рівня, а що вже болюча!

Корч уперше не втримався від сміху, хоча ребра при цьому нагадали йому про себе.

— Ну гаразд, Мульче. Твоя правда. Дещо таки відбувається. Дещо вкрай важливе.

— Я так і подумав. І, як завжди, вам потрібен Мульч, аби зробив за вас усю брудну роботу. — Мульч почухав собі спину. — І що, вам конче треба було отак на мене накинутись? Треба було смальнути мене таким сильним зарядом, капітане? Там лишиться такий слід…

Холлі приклала долоню до гостренького вуха.

— Гей, Мульче! Ану прислухайся добре! Чуєш якісь співчутливі охи-ахи? Не чуєш? Ото ж бо й воно! Наскільки я розумію, тобі вельми привільно жилося на легіонські гроші.

— О так, цей пентхаус обійшовся мені недешево. Самого тільки авансу я заплатив стільки, скільки ви заробляєте за чотири роки, капітане. А ви помітили, який чудовий краєвид з вікна? До мене там жив якийсь славетний кінорежисер.

Холлі звела брову.

— Рада чути, що наші кревні грошики ти витратив на щось хороше. Що ти їх не проциндрив.

— Послухайте, я ж усе-таки злодій, — здвигнув плечима Мульч. — А чого ви хотіли? Щоб я відкрив сиротинець?