Розділ «ЙоунКолфер Артеміс Фаул. Місія в Арктику»

Васікін дуже здивувався:

— Як це — через мене?

— А так! Нам що наказали? Потопити «Фаул-зорю». Все, що від тебе вимагалося, — це підірвати трюм. Бог свідок: корабель був чималенький. Підірвав трюм — і воно б тільки булькнуло на дно. Але ж ні, великий Васікін влучив лише трохи краще, ніж пальцем у небо: в самісіньку корму! А добити чим? Другої ж ракети нема! Отож і мусимо тепер тут ловити дрижаки й вишукувати: а раптом хтось порятувався.

— Як це «порятувався»? Судно ж пішло на дно, хіба ні?

— То й що з того, що пішло на дно? — здвигнув плечима Камар. — Тонуло воно дуже повільно, й пасажири мали купу часу, аби вхопитись за щось плавуче. Ох і великий снайпер Васікін! Та моя бабуся стрельнула б куди влучніше.

Суперечка мала всі шанси перейти у справжню бійку, але цього не сталося, бо до Камара з Васікіним підійшов Любіхін, бандюга, що відповідав за порт.

— Як тут справи? — поцікавився цей схожий на ведмедя якут.

Васікін плюнув у бік непривітного моря.

— А ти як думаєш? Сам знайшов хоч що-небудь?

— Дохлу рибу та уламки з корабля, — відповів якут, простягаючи обом по великому кухлю, в якому щось парувало. — І нікого живого. Це вже добрих вісім годин ми тут товчемось. Мої молодці обшукали весь берег аж до самого Зеленого мису.

Камар зробив жадібний ковток, а тоді виплюнув з відразою.

— Що це за гидота? Смола?

Любіхін зареготався.

— Гаряча кока-кола! Свіженька, з «Фаул-зорі». Весь берег усіяний барилами з колою. Чом би не перейменувати нашу Кольську затоку на Кокакольську?

— Я тебе пристрелю, — пригрозив Васікін, вихлюпнувши темну рідину на сніг. — Це моє перше й останнє попередження. Мені ще тільки твоїх чорних жартиків бракувало. Досить того, що мушу труситись на морозі та вислуховувати варнякання цього Камара.

— Та дарма, вже недовго лишилось, — промимрив той. — Ще разок прочешемо берег — і припиняємо пошуки. Вісім годин! Ніхто не витримає стільки в цих водах.

Васікін простяг Любіхіну свого порожнього кухля.

— А чогось міцнішого не маєш? Ковточка горілки, щоб вигнати мороз із нутра? Знаю, в тебе завжди знайдеться прихована фляжечка…

Любіхін сягнув був рукою до кишені штанів, але враз завмер, почувши, як увімкнулася рація в нього на поясі. Тричі коротко пискнуло.

— Три короткі звуки! Це сигнал.