Розділ «Володаря не дозволено з’їсти»

20000 років під кригою

Тільки пізніше я побачив, до якої колотнечі нагорі спричинилося моє куховарство. З усіх тварин ведмідь має найгостріший нюх. За цілу милю він чує, коли китолови витягують здобич і лишають м'ясо на кризі. Тож ведмеді не могли не почути, що я на дні печери готую такі лакомі страви.

Поки на дні печери я трудився на благо людства (я тут був його єдиним представником), серед білих ведмедів вибухнув заколот. Коли я вибрався з прірви, то побачив, що всі ведмеді гризуться! Доки доводилося їм тяжкою мукою здобувати кожний шматок м'яса, вони були добрими й слухняними. Та, спробувавши дарового м'яса і завдяки нюхові дізнавшися, що харчів у мене багато, вони почали бунтувати.

До печери увірвалися знадвору всі дикі, грабіжницькі племена, і моїх уже приручених ведмедів прогнали від добутого з льоду мастодонта. Не допомогло й те, що я почав видзвонювати тривогу об льодові стовпи.

Щоправда, я не дуже перелякався заворушення серед ведмедів, бо до мене добратися вони не могли. Я був від них на п'ятдесятиметровій глибині, а стіни цієї прірви гладенькі, як дзеркало, лише де-не-де вкриті гострими крижаними шипами.

Проте якесь дивне молодецтво спонукало мене рискнути піднятися машиною на міст. Я гадав, що зможу знову приборкати ведмежий рід. Засобів для цього в мене було достатньо. А саме — хлороформ, лампа з сліпучим сяйвом, шматки м'яса.

Та коли я піднявся на міст, то враз утратив усяке бажання втихомирювати ведмеже плем'я. На освітленій верхній плиті, яка, власне, була широкою галереєю прірви, принаймні сотня білих ведмедів гризлася між собою, а поміж ними метлялася ціла зграя нахабних голубих лисиць. Тут зчинилася така буча, що в мене зникло будь-яке бажання втручатися в неї. Навіть уже приручені ведмеді знову стали дикими. Не впливало на них і світло лампи, а на розкидані мною шматки м'яса жоден звір не звертав уваги. Це був справжній бунт у тваринному світі. Та один з ведмедів таки впізнав мене. Бідолашна Бебі! Вона не могла взяти участі в боротьбі, бо їй заважали рукавиці. Вона тільки зіщулилася за великою крижаною брилою, на верхівці якої гордо стояв відважний Марципан, шалено відкидаючи донизу кожного заколотника, що дряпався до нього.

Коли Бебі побачила мене на містку, то покинула свій притулок і по карнизу почала дертися до мене.

Помітивши це, Марципан зіскочив з свого престолу й побіг слідом за своєю дружиною, а за ним кинулися переслідувачі. Всі разом наближалися до містка.

«До добра це не доведе!» подумав я і швидко пустив підйомника в прірву.

Тільки-но спустився я на п'ять метрів, як Бебі стала вгорі на містку і так благально подивилася на мене своїми сумними очима, що я зупинився. Бебі не вагалася довго і зіскочила з моста. Побачивши, що рукавиці заважають їй вчепитися за машину, я допоміг ведмедиці — вхопив за шкіру на шиї та підтягнув до себе.

Треба мерщій спускатися вниз, бо коли ще хоч один ведмідь стрибне до нас, канати не витримають. Звірі, що скупчилися, певно, відважаться на згубний стрибок до машини.

Від цієї небезпеки врятувала нас героїчна самопожертва Марципана. Марципан заслужив на звання сміливця, бо поводився, як справжній герой.

Коли він побачив, що Бебі пощастило врятуватися, то став на мосту і повернувся проти натовпу переслідувачів, немов лицар Баярд. Звівшися на задні лапи, він передніми роздавав могутні стусани своїм суперникам. Льодовий міст був вузеньким, тому противники Марципана могли заходити на нього тільки по одному. Коли атакуюча зграя була на відстані трьох метрів од залізного кола, до якого я прив'язав мотуззям свою машину, Марципан раптом кинувся на противників, одного з них обійняв, другому вп'явся зубами в горлянку й разом з ними звалився в прірву. Вони пролетіли повз мою машину, в повітрі кусаючи один одного.

Бідолашний відважний Марципан! Це завдяки йому я врятувався. Тільки-но опустилася моя машина на дно печери, як зверху впало мотуззя. Розлючені звірі, шаленіючи, перегризли канати. Коли б вони зробили це на п'ять хвилин раніш, я скрутив би собі в'язи.

Тепер я справді «вдома». Шлях назад, звідки я спустився сюди, відрізано. Моя підйомна машина ні до чого не причеплена, і я не можу піднятися на міст. Вороття немає.

На відшкодування, мені залишилися туші трьох ведмедів. Зрозуміло, вони забилися на смерть. Двоє з них важать по двісті кілограмів, король — щонайменше триста.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «20000 років під кригою» автора Мор Йокаї на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Володаря не дозволено з’їсти“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи