Розділ «ПІСЛЯМОВА»

Автор романа «20 000 років під кригою» Мор Йокаї — надзвичайно популярний угорський письменник другої половини минулого століття. За своє довге життя (1825–1904 рр.) Мор Йокаї написав понад 100 романів. Кращі з них ті, в яких письменник розвиває угорські народні сюжети, критикує аристократію і продажну угорську буржуазію.

Неодноразово звертається Мор Йокаї до теми революції 1848 р., учасником якої він був на першому її етапі. В 1850 році, переховуючись від контрреволюційних властей, він пише твори, присвячені боротьбі за національне визволення Угорщини («Записки із сховища», «Революційні баталії»). В 1869 році Йокаї знову повертається до цієї теми в одному з кращих своїх романів — «Сини людини з кам'яним серцем», в якому широко зображує угорський народ — селян, ремісників, міську інтелігенцію — у період революції.

В творах «Чорні діаманти», «Людина з золота» Мор Йокаї відтворює бурхливий розвиток капіталізму в Угорщині за останні роки XIX століття. На батьківщині письменника великою популярністю користуються його історичні романи «Турецьке панування в Угорщині», «Раб Рабі» та інші.

В оповіданнях і нарисах Мора Йокаї широкий відгук знайшли страждання народу під час епідемії холери в 1831 році, поводі в Пешті 1863 року та звичайних для тодішньої Угорщини голодовок.

Проте чимало творів Мор Йокаї написав на теми, з якими він мало обізнаний, наприклад, «Роман з Кримської війни», або роман «Воля під снігом», присвячений декабристам. В них письменник не все описує правдиво, у відповідності з історичною дійсністю.

Недостатня обізнаність з матеріалом особливо позначилася на творах Мора Йокаї, написаних на науково-фантастичні теми.

Перший з написаних у цьому жанрі романів письменника в свій час гостро засудила Академія наук Австро-Угорщини за те, що його автор довільно користувався досягненнями науки і занадто сміливо оперував науковими даними.

У відповідь на закид Австро-угорської Академії наук Мор Йокаї свій новий роман «20 000 років під кригою» нарочито побудував на твердженнях і подіях, що суперечать науковим даним. Автор романа не приховує, що його «наукові» гіпотези, часто мало обгрунтовані, а іноді навіть абсурдні, неодмінно викличуть сумнів і заперечення в читача: «Геологи, хіміки, географи, орографи, фізики, філологи, економісти, моряки, хірурги доводитимуть, що все це неможливо; що приборкання білих ведмедів, збереження їстівного м'яса прадавніх тварин, плавуча суша, формування кристалів — усе це безглуздя, як безглуздя й те, що… можна воскресити людину…» — тобто Йокаї досить недвозначно натякає на те, що саме в його творі є суцільною вигадкою.

З огляду на ту мету, яку поставив перед собою автор романа, нам здається доцільним дати оцінку деяких «наукових» гіпотез Мора Йокаї і зробити кілька зауважень, щоб запобігти формуванню хибних уявлень у нашого юного читача.

В романі «20 000 років під кригою» письменник з гумором і тонкою іронією розповідає про пригоди матроса австро-угорської арктичної експедиції, який випадково залишився самотній на кораблі, затиснутому кригою у Північному Льодовитому океані, недалеко від Землі Франца-Йосифа.

Мор Йокаї наділяє свого героя допитливим розумом, великим досвідом, мужністю, науковими знаннями, які допомагають знаходити вихід з найтяжчого становища. Майстерні картини природи крижаного моря, вкритого льодом острова, виявлень дії сил земних надр — найкращі сторінки в книзі. Однак треба зважати на те, що автор романа надто сміливо малює картини великих перетворень на Землі, за яких в арктичні умови переносяться з далекого півдня тварини та люди і тисячоліттями зберігаються в льодових і кришталевих печерах. В характеристиці виявлення дії земних сил, в переліку вимерлих тварин та в описі послідовності розвитку життя Мор Йокаї, завдяки своїй недостатній обізнаності в питаннях геології, не завжди дотримується меж реально можливого. Більшість дотепних вигадок Мора Йокаї треба сприймати критично: в природі нема подібних явищ. Відомі окремі місцеві геологічні процеси письменник часто поширює на всю поверхню Землі, приписує їм невластиві риси, пов'язує несумісні явища.

Загибель численних тварин, що живуть у різних географічних широтах, Мор Йокаї пояснює так: «При опусканні земної кори налякані тварини шукали порятунку й тікали на ту частину Землі, котра здіймалася найвище. Інстинктивно ховаючись від жахів, що коїлися на поверхні Землі, тварини забиралися в гірські нетрі». Це неймовірно. Коливання земної кори і горотворення відбуваються дуже повільно й непомітно. Такі результати їх дії, як виникнення гірських кряжів, зміщення морських берегів, зміни напрямків течії рік тощо, стають помітними лише протягом багатьох мільйонів років. Загальний жах викликають великої сили землетруси та виверження вулканів. Ці геологічні явища характерні для певних частин земної кулі. Їх згубна дія поширюється на порівняно невеликі території. Там можливе знищення численних тварин та поховання їх у тріщинах і проваллях земної кори. Скупчення багатьох кісток викопних тварин, що загинули в такий спосіб, іноді зустрічаються серед геологічних нашарувань. Відомі знахідки цілих скелетів велетенських ящерів, які існували на Землі понад 100 мільйонів років тому.

Масова загибель тварин не раз мала місце в геологічній історії від час раптової поводі. В річкових наносах минулих геологічних епох відомі поховання розрізнених кісток величезної кількості тварин. Знавці викопних фаун — палеонтологи — ретельно вивчають такі поховання. Кладовища викопних кісток виявлені в Одеській області, Казахстані та в багатьох інших місцях.

Невірно пояснює Мор Йокаї також утворення великих мас льоду в розколинах земної кори в результаті швидкого випаровування води там, де по тріщинах до поверхні Землі піднімаються розжарені глибинні маси. В природі це неможливо. З глибиною в Землі температура закономірно підвищується. У країнах з активною вулканічною діяльністю та серед молодих гір, де розжарена маса лежить неглибоко, поверхневі шари земної кори мають підвищену температуру. Там часто з глибин Землі витікають гарячі джерела. Отже, замороження тварин, які ховаються в печерах, в такий спосіб неможливе.

В геології відомі численні випадки замерзання тварин і зберігання їх решток протягом багатьох тисячоліть. В Зоологічному музеї СРСР в м. Ленінграді зберігаються скелет, м'ясо, нутрощі та опудало мамонта, який жив на Землі за четвертинного періоду. Заморожену тушу його знайшли в 1901 році на березі р. Березівки — притоці Колими. Трупи мамонтів та інших тварин, які жили в північних широтах, заморожені у шарі вічної мерзлоти Північного Сибіру, трапляються порівняно не так рідко. Однак умови їх збереження ніяк не подібні до тих, які описує Мор Йокаї в романі «20 000 років під кригою».

Вічний лід на Землі, крім льодовиків полярних і гірських країн, зустрічається у вигляді вічної мерзлоти та в льодових печерах. Вічна мерзлота займає 20–25 % площі всієї земної суші. В північній півкулі вона охоплює широку зону, краї якої на материках заходять південніше полярного кола. Вічна мерзлота утворюється там, де грунт узимку промерзає глибше, ніж розтає літом. У більшості випадків вічна мерзлота має давнє походження і є залишком від льодовикової епохи четвертинного періоду. Про це свідчать уже згадувані знахідки трупів мамонтів та інших тварин, замерзлих у грунті, а також потужні шари викопного льоду, що залягають у земній корі разом із стародавніми льодовиковими наносами.

Значні маси льоду зберігаються також у льодових печерах. Такі печери розміщаються переважно в гірських місцевостях там, де залягають легкорозчинні породи — вапняк, сіль, гіпс тощо, в яких вода вимиває великі порожняви. За певних умов такі порожняви зимою дуже охолоджуються. Морозне повітря затримується в них і літом. Вода, яка просочується в печеру крізь гірські породи, замерзає. Маса льоду дедалі збільшується. Печеру виповнюють льодові колони, бурульки, різної форми накупчення, іноді казкового вигляду. Льодові печери відомі в різних країнах, але залишків замерзлих тварин у них нема. Найвизначніша з льодових печер — Кунгурська, біля м. Кунгура в Приураллі.

Помилково вважаючи мамонта разом з іншими представниками тваринного світу, похованими в льодових печерах, за мешканця південних країн, Мор Йокаї малює неправдоподібну картину вигаданого дрейфу острова з льдовими печерами від субтропіків до Арктики Багато також неймовірного в переліку та в характеристиці тварин, похованих у печерах. Письменник згадує представників фауни різних геологічних епох, сумісні знахідки решток яких неможливі. Коли мамонт і птах діорніс зникли на очах первісної людини, то мастодонт жив набагато раніше від них.

Особливо грубою є невідповідність у часі існування ссавців і велетенських ящерів мезозойської ери, про яких пише Мор Йокаї. Плезіозавр, ігуанадон та птеродактиль вимерли за багато мільйонів років до того, як з'явилися предки мамонта.